Хендрік Грун - Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Учора під час чаювання подружжя Аперсів не могло нахвалитися, яка ж чудова зима в Іспанії. Вони повернулися лишень минулого тижня. Постійне різке похолодання у Нідерландах робили їхні аргументи pensionado ще переконливішими.

Якби мандрівний турагент зайшов у Відпочинкову кімнату саме тієї миті, то продав би 200 путівок до Бенідорму на наступну зиму.

А натомість ми зажили би тут у злагоді та спокої.

Бувають такі дні, коли прокидаєшся ні риба ні м’ясо, упродовж дня клеїш дурня, а ввечері йдеш до ліжка — тільки душа в тілі після такого відпочинку. Якби ж я тільки мав у своїй аптечці кілька чарівних пігулок — тих, які чарівні і молодильні, щоби міг «відриватися» двадцять чотири години на добу. Ні, мені не надто йдеться, щоби по-справжньому «відриватися». Мені вистачило б і того, якби я міг погуляти кілька годин і не почуватися живим трупом.

Я не дуже люблю Великдень. Рукодільний гурток розмальовує яйця, аби з’їсти їх на так званому «святковому сніданку». Сніданок розпочинається об одинадцятій ранку, і більшість пожильців не порушуватимусь строгого розкладу прийому їжі. Якщо вони будуть змушені спожити обидва сніданки й ланч водночас, себто о тій годині, коли у нас зазвичай ланч, — це сплутає їм увесь тиждень. Тож вони снідатимуть у звичний час, відтак об одинадцятій — чашка кави та два пофарбованих варених круто яйця, а через годину повернуться на обід.

Три «В» стосуються не лише дітей, а й старих теж: Відпочинок, Відновлення та Встановлений режим. Відновлення — за бажанням, але Відпочинок і Встановлений Режим — наріжний камінь цього суспільства.

Завтра відбудеться традиційний Великодній турнір з белоту [33] В оригіналі Klaverjass — картярська гра ( нідерл. ). . З приголомшливими призами! Я беру участь лише з тієї причини, що більше ніхто не захоче стати напарником Еферта. Я не бойкотуватиму проти його успіху.

Деякі пари грають так, немовби це питання життя та смерті. Еферт полюбляє штурхати лежачого й сипати сіль на рану, коментуючи кожну карту, яку перевертає, аж доки хтось не витримає й не скаже йому заткнутися. А я сиджу поруч і прикидаюся глухим та німим.

Мені доволі цікаво, чи наша Великодня вечеря буде смачною. Якщо чесно, святкові страви, зазвичай, доволі смакують. На жаль, у нас об’явився новий кухар: усе, що тепер подають на стіл, і пересмажене, і переварене — раніше це траплялося не настільки часто.

Решта гравців брали завидки. Учора ми з Ефертом виграли в белоті другий приз — набір із сільнички та перечниці. Еферт запропонував, щоби ми користувалися ними почергово, а відтак раз на тиждень, за кавою, показово обмінювалися ними, на очах усіх завидющих белотських фанатиків. Для мене це вже трохи перебір.

Навала Великодніх сюрпризів: трьом «Cantas», припаркованим біля входу, порізали шини. Чудова тема для розмов, а насправді — нечуваний акт вандалізму.

— Це замах на мобільність поважних голландців! — лементувала пані Квінт, знана любителька розігрувати дурнуваті мелодрами.

Приїхала поліція. Це вже друге їх викликали впродовж кількох тижнів. Ще одна пара суперкопів: вони просто стояли й витріщалися.

— Ага, порізані, зрозуміло.

Потім вони роззирнулися вулицею, наче сподівалися помітити когось, хто якраз втікав від поліції із ножем у руках.

Ні, поліціянти відмовилися складати протокол. Потерпілі за бажанням можуть поскаржитися онлайн. Ах, як прикро, що в потерпілих немає комп’ютера! Зрештою, Грітьє запропонувала їм скористатися своїм. Після такої вражаючої демонстрації своєї компетенції копи відступили. Уже йдучи, вони вручили кожному якусь пам’ятну листівку. Тож хай там як, а чогось вони таки досягли.

Зародився страх, що за початком діло стане на конвеєр. Власники «Canta» вимагали, аби їм дозволили паркувати свої транспортні засоби біля власних ліжок. Було й чимало спекуляцій на тему авторства сього терористичного акту. Врешті-решт усі зійшлися на тому, що тут, найімовірніше, без мусульман не обійшлося. Можливо, у нашому випадку розмах і значно скромніший, аніж, скажімо, із Вежами-близнюками, але попри це він аж ніяк не заслуговує зневаги поліціянтів.

— Ось вам ідеальна причина для відправки дронів, — заявив пан Беккер.

Учора за обідом пан Дікхаут прочитав уголос листа від керівництва, де зазначалося, що віднині мешканці зобов’язані платити один євро за кожну випиту чашку кави та 20 центів за кожне з’їдене печиво. Це викликало шквал — та навіть не шквал, а справжній ураган! — обурення. Яке гучне порушення прав! Нема більше поваги до старих людей. Почалися розмови про війну та давні добрі часи, в яких нам було обіцяно безтурботну старість. «У такому разі я просто приноситиму свої каву та печиво!» — загорлав Гомберт, на що Дікхаут вказав на ще одне застереження в листі: крім того, більше не дозволяється приносити свої їжу та напої у кімнати загального користування. Коли Гомберт розізлився настільки, що я аж злякався, щоби він, бува, так не вибухнув, чи принаймні не вхопив серцевий напад, Дікхаут вирішив, що з нього вже досить. «Перше квітня — брехня всесвітня», — холодно мовив він, пропонуючи всім печиво з пакета, який приніс із собою.