Дэниел Киз - П'ята Саллі

«Що ж, інші заслуговують звинувачень».

«Не варто так багато пити. Тобі потрібен чистий розум, щоб прийняти рішення».

«Хто ти?»

«Сама знаєш».

«Ти — те, що Деррі називає ВОсПом?»

«Так, я Внутрішній Особистий Помічник. І ти повинна дозволити докторові Ешу об’єднати себе з іншими, щоб те, що сталося сьогодні, більше не повторилося».

«Може, Саллі більше не хоче об’єднуватися. Можливо, це її зламало».

«Ні, з нею все буде гаразд. Я допоміг їй стерти це з розуму. Спогад заховано глибоко в її несвідомому».

Белла цілу ніч проговорила з Помічником й заснула, так і не вирішивши остаточно, що робити. У неділю вранці, з найгіршим похміллям у своєму житті, вона зрозуміла, що більше ніколи не захоче бачити світ цими налитими кров’ю очима. Більшу частину дня вона провела з пакетом льоду на голові, не переймаючись про те, чи житиме вона, чи помре.

— Добре, ВОсП, — промовила Белла вголос, хоча Помічника ніде й не було. — Я об’єднаюсь. Але якщо я збожеволію — то буде твоя провина.

У понеділок Саллі пішла на терапію засмучена і знервована, хоча й гадки не мала, чому. Тоді Роджер пояснив, що до них приєднається Белла.

— Ну, я не знаю, — сказала Саллі. — Мені здавалось, я добре з усім даю собі раду.

— А як щодо виступу на сцені та травмування? — запитав він.

— Як на мене, тим вагоміша причина не давати Беллі впливати на ситуацію.

— Це так не працює, Саллі. Коли ти об’єднаєшся з Беллою, то зможеш контролювати її та себе, а можливо, й протистояти Джинкс. Дозволь зазначити те, що ти зараз робиш, — це захисний механізм, передбачений у таких випадках. Спочатку заперечення. Тоді опір. Але ми маємо рухатися далі.

— Чому так швидко? Минуло менше місяця, відколи я отримала це нове відчуття інтелектуальної повноти. Чому не можна почекати?

— Я планував дати тобі ще місяць перед тим, як рухатися далі. Сподівався, що після приборкання нахилів до самогубства ми могли б повільніше йти вперед. Але твоя частина, що сповнена люттю, виходить на передній план. Тобі знадобиться більше сили, щоб контролювати її, тому я думаю, що варто змінюватися швидше.

Вона замовкла.

— Ти погоджуєшся на злиття з Беллою? — спитав він.

Саллі кивнула.

— Скажи вголос. Рішення повинно бути щирим та безсумнівним. Не для мене — для тебе.

— Я погоджуюся на злиття.

Тоді Роджер покликав Беллу і запитав, чи обдумала вона свій вибір та чи готова пройти через це. Вона розповіла, що обговорювала це зі мною та ВОсПом, й вирішила об’єднатися.

Роджер застосував свою золоту ручку.

— Що ж, Белло. Світло в залі гасне. Завіса піднімається. Коли спалахнуть вогні рампи, на якусь мить тебе засліпить, але ти знатимеш, що глядачі на місцях. Ти станеш однією з найкращих акторок у світі, але твоїм сценічним ім’ям буде Саллі Портер, й ти більше ніколи не усвідомлюватимеш окремішнього існування. Твій розум повернеться на шлях, яким він прямував до того вечора, коли ти виступила на різдвяному святі, й все, що було осібною Беллою, зіллється в історію з чудовим персонажем Саллі.

Белла кивнула, відчуваючи збудження від початку п’єси, напруження та холодок у шлунку, коли глядачі затихли, її Помічник усміхався з-за лаштунків та чекав… чекав…

— Коли я полічу до трьох, ти розплющиш очі. Ти не запам’ятаєш нічого, але знатимеш, що ти — Саллі Портер. До скількох, я сказав, дорахую?

— Трьох…

— Гаразд. Один… Два… Три…

Вона розплющила очі, покліпала та роззирнулася навколо. З якоїсь причини вона очікувала, що опиниться на сцені під яскравим світлом, яке так любила. Але вона була тут наодинці з Роджером, який схвильовано на неї дивився.

— Як почуваєшся? — спитав він.

— Добре. Схвильована. — Вона усвідомила, що «схвильована» — заслабке слово. Вона почувалася бадьоро, ніби могла злетіти в повітря.

— В якому розумінні — схвильована?

Саллі усміхнулася та облизала губи.

— Мені хочеться танцювати. І це дивно, бо я ніколи не танцюю. Навіть не вмію. Я така незграбна.

— Ти відкриєш для себе, що дуже гарно танцюєш, Саллі. Не дивуйся і не опирайся цьому.

— Я навіть ніколи не задумувалася про танці. Але… — Вона підвелася та, почувши мелодію в голові, почала рухатись та кружляти кімнатою. — Ти не хочеш зводити мене на танці, Роджере?

— Не думаю, що це хороша ідея, Саллі. У твоєму житті відбувається так багато змін, що нам варто обмежувати наші стосунки лише стінами цього кабінету.

— Я тобі не подобаюся, — надула губки Саллі.