Энн Тайлер - Блакитне мереживо долі

— Три?

— Я спитав, для чого стільки валіз, — Ред замовк, наливаючи у каву вершки. — А він відповів, що зимові речі займають багато місця.

— Зимові речі?

— Як ви їх донесли? — поцікавився Стім.

— Денні найняв носильника, і той доніс усе до машини. Однак хто-небудь із вас бачив колись тих носильників у Балтиморі, ще й після опівночі? Ага, отож-бо і воно. Але Денні одного знайшов. Якби я знав, то припаркувався б поближче до станції.

— Зимовий одяг! — повторила до себе Еббі і вираз її обличчя змінився.

— Смачна яєчня, — сказав Ред дружині.

— Це Нора приготувала, — відповіла та.

— Норо, смачна яєчня, — повторив він невістці.

— Дякую.

— Мабуть, треба звільнити гардероб у кабінеті, — сказала Еббі. — Але ж ще потрібно кудись винести речі з комірчини і з гардеробу у кімнаті Стіма та Нори, — Еббі починала панікувати.

— Заспокойся, — сказав їй Ред, не відриваючись від свого сніданку.

— Я ненавиджу , коли ти кажеш мені заспокоїтися! — відповіла Еббі.

У розмову втрутилася Нора:

— Давайте я звільню місце у комірчині.

— Але ж ти не знаєш, куди покласти речі.

— Мамо, слухай, Нора чудово вміє складати речі, — сказав Стім.

— Так, я у цьому не сумніваюся, але…

— Доброго ранку всім, — сказав Денні, увійшовши до кухні.

Він був одягнений у футболку із зображенням групи String Cheese Incident і штани кольору хакі. Кудлате волосся було таке довге, що закривало вуха. (Як правило, чоловіки у сім’ї Вітшенків стриглися коротко). Він мав здоровий і бадьорий вигляд.

— Любий, я така рада тебе бачити! — привіталась Еббі й обійняла сина.

Денні стримано обійняв її у відповідь, а потім нахилився до собаки Бренди, яка метушилася у нього під ногами. Стім махнув йому рукою не встаючи, а Нора привітно усміхнулася: «Привіт, Денні».

— Що у нас на сніданок? — запитав він.

— Багато чого, сідай, — відповіла Еббі, а Нора пішла по каву.

— А де діти? — сідаючи, запитав Денні.

— На веранді, — відповіла Еббі. — Сподіваюся, це не вони тебе розбудили?

— Ні, я їх навіть не чув.

— Як ти доїхав?

— Непогано, — він поклав собі порцію яєчні.

— Ти міг почекати до сьогодні, у неділю потяги ходять порожніми.

— Він був порожнім і вчора, — відповів він.

— Ти так і працюєш у тій компанії, що займається кухнями? — запитав Стім.

— Ні, я звільнився.

— І чим ти зараз займаєшся?

— Зараз я сиджу тут , — відповів Денні і зверхньо подивився на Стіма.

Нора голосно сказала:

— Вибачте, мені треба зібрати хлопців до церкви.

Денні глянув на неї, а потім узяв виделку і почав снідати.

Хлопці страшенно зраділи, коли почули, що Денні вже прокинувся. Вони прибігли на кухню і почали залазити на нього, сиплячи питаннями та проханнями — а він привіз свою рукавицю для бейсболу? А він піде з ними на річку? У цей час Гейді гавкала, намагаючись втиснутися між ними. Денні обійняв усіх і сказав, що вони обов’язково підуть усі разом, але не сьогодні. Тоді Нора повела дітей нагору переодягатися. Стім поніс на руках маленького Сема, а Ред пішов читати газету на веранді.

На кухні залишилися лише Еббі та Денні. Мати налила собі ще одну чашку кави і сіла поруч із сином.

— Деннісе, — почала вона.

— Ого, мене насторожує , коли ти так до мене звертаєшся, — і Денні поклав собі у тарілку велику порцію джему.

— Слухай, я знаю, що могла наговорити тобі Дженні. Що я несповна розуму і за мною треба доглядати.

— Вона такого не казала, — відповів Денні.

— Гаразд, що б вона тобі не сказала, я хочу пояснити, який вигляд усе має для мене, — зазначила Еббі.

Він підвів голову й уважно подивився на матір.

— Ситуація, після якої всі переполошилися, — почала розповідати Еббі, — тобто, те, після чого Стім і Нора вирішили переїхати до нас ― усе було зовсім не так, як вони думають! Я не… блукала вулицею, як божевільна, розумієш. Ось що трапилося насправді: напередодні була сильна буря, «деречо», як її називають. О Господи, «деречо», «Ель-Ніньйо»… ці слова ми дуже часто вживаємо останнім часом. І скажи, що це не глобальне потепління! Гаразд, тож цей шторм повалив величезне дерево Елісів, пам’ятаєш його? Як раз між нашими будинками, це не говорячи про ще сотню дерев по всьому місту і про вимкнення світла, зокрема й у нас.

— От халепа, — відповів Денні і надкусив тост.

— Ти б бачив те дерево, Денні! Неначе гігантська броколі, але ще й з корінням. А яка яма після нього залишилася! Надзвичайно глибока! Звісно, будь-кому було б цікаво на це подивитися.