Энн Тайлер - Блакитне мереживо долі

— Нічого, мені подобається готувати, — відповіла Нора.

— Може, Реду сходити в магазин, купити тобі продукти? — запитала Еббі.

— Не хвилюйтеся, Дуґлас привезе їх з собою.

Дуґлас — це справжнє ім’я Стіма. Його так не називали з того часу, як йому виповнилося два роки, тому коли батьки раптом почули це ім’я, вони трохи розгубилися. Хоча було зрозуміло, чому Нора звертається так до чоловіка: це ім’я звучить більш солідно.

Коли пара оголосила про своє одруження, Еббі поцікавилася: «Вибач, що запитую, але чи повинен Дуґлас переходити до твоєї церкви?». На той момент усе, що вони знали про Нору ― це те, що вона ходить до церкви фундаменталістів і віра для неї дуже важлива. Проте Нора відповіла: «Звісно, ні! Я не сприймаю зміни віросповідання».

Еббі розповіла про це своїм донькам, і вони разом вирішили, що Нора не дуже розумна, хоча до народження дітей у неї була відповідальна посада на роботі ― асистент лікаря. У деяких випадках вона виявляла спостережливість. Чи це їм тільки здавалося? Вона залишалася для всіх загадкою. Можливо, тепер, коли вони житимуть разом, з’явиться можливість пізнати її краще.

Ред і Еббі залишили її розбиратися з дітьми, які вже встигли почати бійку подушками, а собака Гейді насилу гавкала, бігаючи навколо. Вони сіли у вітальні, у них не було ніяких справ. Дивилися одне на одного, поклавши руки на коліна, неначе мовчки спілкуючись.

— Невже так буде до кінця нашого життя? — порушила нарешті тишу Еббі.

— Що ти кажеш? — перепитав Ред.

— Нічого, — зітхнула Еббі.

Стім і Г’ю під’їхали до чорного входу і всі почали розвантажувати машину, навіть діти й Еббі — усі, окрім Нори.

Тільки-но приїхав Стім, вона забрала у нього пакет із продуктами, взяла фартух і почала готувати. Фартух справив враження на Реда та Еббі, він нагадав їм моду 40-х років. Такі фартухи у квіточку носили їхні батьки, він прикривав усе тіло і зав’язувався навколо шиї.

За вечерею всі обговорювали зміни у будинку, які мали статися після їхнього переїзду. Еббі запропонувала, щоб один із хлопців переїхав до її кабінету, який можна змінити під спальню.

— Можливо, Піт, бо він найстарший. Або Сем, він наймолодший? — розмірковувала вона.

— А може, я? — вигукнув Том. — Я ж середній.

— Нічого страшного, — сказав Стім. — Вони звикли жити в одній кімнаті.

— Не розумію, як так? — промовила Еббі. — Ми жили тут удвох із батьком і будинок був таким великим, а тепер він здається таким маленьким.

— Усе буде добре, мамо, не хвилюйся, — коротко відповів Стім.

— Ви про собаку? — спитав Ред.

— Собаку?

— Бо я не розумію, як дві собаки зможуть жити на одній території, — сказав Ред.

— Чого ти, Реде? — відповіла Еббі, — Кларенс такий добрий собака.

— Що ти кажеш?!

— Кларенс зараз на моєму ліжку, — повідомив Піт. — а Гейді — на ліжку Сема.

Ред почув ці слова і почав бурчати.

— Мій батько був проти собак у домі, вони псують підлогу. Хлопці, нехай вони живуть на задньому подвір’ї. Хоча я взагалі не розумію, навіщо ті собаки потрібні.

Дорослі чули такі розмови уже не вперше, тому навіть не намагалися сперечатися, але Піт продовжував:

— Діду, але Гейді виконує важливу місію —робить нас щасливими.

— Краще нехай пасе овець, — відповів Ред.

— Діду, то ми й овець заведемо?

— Курка була смачною. Дякую, Норо, — подякувала Еббі.

— На здоров’я.

— Реде, скажи, що все було дуже смачно.

— Ой, я з’їв два шматки і зараз візьму собі третій.

— Тобі не можна так багато! У тебе високий холестерин.

На кухні задзижчав телефон.

— Хто це може бути? — промовила Еббі.

— Підніми слухавку — і дізнаєшся, — зауважив Ред.

— Що ж, я не буду відповідати. Вихована людина знає, що зараз час вечері, — почала Еббі, однак уже вставала з-за столу. Їй і досі здавалося, що хтось потребує її допомоги. Вона пройшла до кухні, потурбувавши при цьому хлопців.

— Слухаю, — відповіла вона. — Привіт, Денні!

Стім і Ред глянули у бік кухні. Нора поклала на тарілку Сему велику порцію шпинату, хоча він усіляко пручався.

— Ніхто не думав… Що? Що ти… Ніхто й не казав, — говорила по телефону Еббі.

— Мамо, що у нас на десерт? — спитав маленький Томмі.

— Тсс… Бабуся розмовляє по телефону, — перебив сина Стім.

— Пиріг із чорницею, любий, — відповіла Нора.

— Смакота!

— Звісно, ми раді, — продовжувала Еббі. ― Це неправда , Денні. Що? Ти ще тут?

Потім усі почули, як Еббі поклала слухавку і повернулася до столу.