Энн Тайлер: Блакитне мереживо долі

— Непогано… — відповів Джуніор.

Це не був якийсь розкішний величезний будинок, як того можна було очікувати від такої людини, як Джуніор. Це був більше сімейний будинок. Такі будинки зображені на пазлах: простий, затишний, із державним прапором угорі та зі стійкою для приготування лимонаду на ґанку. Великі вікна, камін із декоративного каменю та віконечко над вхідними дверима. Але найбільше враження справляла велика тераса навколо дому.

— Мене наче блискавкою вразило, — розповідав потім Джуніор. — Тієї миті я знав, що цей будинок ― мій.

— Думаю, я зможу побудувати вам дім, — відповів він упевнено містеру Бріллу.

«Чому він не збудував ідентичний будинок собі?» — часто запитували діти. Скопіювати план та й усе. Ред не знав. Можливо, через місце розташування. Земельні ділянки на вулиці Боутон у ті часи вважалися першокласними, і вже до 1936 року більшість із них було викуплено. У ті часи, коли не існувало кондиціонерів, будинки у Балтиморі у період із травня по жовтень обтягували тентом, що закривав вікна майже до самої стелі, але на цій ділянці ріс кизил, тому подібне укриття цьому будинку було непотрібне. До того ж, будинок мав стояти на вершині пологого схилу, і звідти відкривався чудовий краєвид.

Тому Джуніор збудував дім своєї мрії для містера Брілла.

Будував так старанно, як ніколи у житті. Він ретельно працював над кожною дрібницею: від буфетної полички до ручки шафи. Сварив робітників, якщо ті халтурили, змушував перероблювати, якщо щось було зроблено не так або без смаку. Секретом успіху Джуніора був саме вишуканий смак, на що всі інші здебільшого не звертали уваги у своїй роботі. Звідки цей його хист, ніхто не знав. Він не визнавав претензійності типу двоярусних колон чи розкішних воріт для під’їзду лімузинів під будинок.

А коли містер Брілл спробував підняти питання щодо U-подібної під’їзної дороги до будинку, Джуніор страшенно обурився.

— Під’їзна дорога? — кричав він. — Якого дідька? Трясця, ви їздите не на конях, а на Крайслері! (Звичайно, так переказував ту історію Джуніор, на жаль, свідків її не було, тому він міг дещо перегнути палицю зі своєю красномовністю).

Потім Джуніор вигадав, як гості під’їжджатимуть до будинку.

Під’їзна дорога, вважав він, повинна відходити у бік, і використовувати її мають лише члени родини, а самі гості будуть паркувати свої авто далі по дорозі. Він розповідав, як гості під’їжджатимуть, виходитимуть зі своїх розкішних автівок, їхній погляд одразу ж зупинятиметься на будинку, а на великій терасі біля дому стоятимуть містер та місіс Брілл і шанобливо вітатимуть прибулих. До речі, сходи повинні бути дерев’яними, шкода, що більшість людей відмовлялися від такої розкоші (чомусь вважалося, що дерев’яні сходи стають кривими і тріскаються, але при ретельному догляді немає нічого гарнішого, ніж широкі лаковані сходи). Такі сходи потребували уваги, але вони були того варті.

Містер Брілл без вагань погодився на пропозицію Джуніора.

Будівництво зайняло майже рік, Вітшенк задіяв усіх своїх робітників, а також усіх тих, кого знайшов у інших фірмах. Потім Брілл заселився у будинок, а Джуніор упав у депресію.

Зазвичай він був балакучим, і клієнти часто тікали від нього, бо мали важливіші справи. Однак після будинку на вулиці Боутон Джуніор занурився у себе і майже не розмовляв. Наступні замовлення не викликали у нього такого інтересу. Минуло багато років, перш ніж Джуніор розповів цю таємницю родині. А його дружина не була такою компанійською, щоб комусь вдалося розпитати її раніше.

— Я просто не міг повірити, — розповідав він, — що ці люди оселились у моєму будинку.

На щастя, виявилося, що містер Брілл не був надто умілим господарем. Тому коли прийшли перші холоди, він одразу зателефонував Джуніору і сказав, що у них не працює опалення. Джуніор мусив їхати та власноруч спускати воду з кожної батареї, у кожній кімнаті. Звичайно, він міг показати Бріллам, як це робити, але не захотів. Завершивши роботу, він поклав ключ від батареї собі до кишені та сказав містеру Бріллу телефонувати йому, якщо ще щось станеться, а потім сів у машину і поїхав.

Скоро Джуніор почав приїжджати до них щотижня.

Навесні і восени він особисто контролював встановлення віконних сіток і рам, оскільки вікна були нестандартних розмірів. Зі сторони він мав вигляд по вуха закоханого дружби, який кружляє навколо нареченої після весілля. Він постійно вигадував приводи для відвідин будинку. Спочатку він привіз банку фарби для вирівнювання тону, потім залишки кахлю для підлоги у кухні.