Євгенія Кононенко - Повії теж виходять заміж

- Потрібні мені твої смердючі трикошки до колін!

- Ну, як же! Непотрібні! Ти ж демонструєш свої бікіні усім Щекавицям!

- Ти з глузду з'їхала?! Які бікіні?! Яким Щекавицям?!

- А чому твої трусики були в реп'яхах?!

- Згадала бабка, як дівкою була! То ж було влітку! Влітку! Я упала! Їхала з гори по глині! Добре, що жива залишилася! А тобі тільки одне – труси в реп'яхах! Кожен розуміє в міру власної розпусності!

- От мене тільки в розпусті звинувачувати! В чому завгодно, тільки не в цьому!

- Звичайно, хто на тебе клюне?! Ти б хотіла, щоб і я була такою черницею, як ти! То була твоя заповітна мрія!

– Яке вже там чернецтво! Я терплю твоє античернецтво від твоїх 15 років!

- Слова які! Які неологізми! Античернецтво!

- Тобі у 18 років знадобилася окрема квартира – тобі зробили! Тобі потрібно було для творчого натхнення взяти академку й рік подорожувати по Татарії! Я терпіла! Гроші надсилала! Тобі знадобилася – теж для творчого натхнення – дитина бозна від кого!..

- Прошу не чіпати батька моєї дитини! Прошу не знущатися з мене!

- Хороше знущання! Я сиджу із твоєю дитиною! Вдень і вночі! Поки ти лазиш по Щекавицях!

- Слухай, між іншим, я думаю віддавати малу у садочок! Набридли мені твої дорікання! Ти все одно нічого не даєш дитині! Не розвиваєш її належним чином! Годуєш її хріново! Тільки цілуєш у сідницю!

- У дитячий садок! Ти здуріла! Там, де дітей харчують брудним і радіаційним! Де дітей голих ставлять на стільці! Разом з дітьми сантехніків!

- Це тебе треба голу поставити на стілець перед сантехніками! От була б Венера Мілоська!

- Мене можна куди завгодно! Але дитя!.. Ти для дитячого садка родила дитину?!

- А скільки я можу слухати, що ти утримуєш на світі і мене, і мою дитину?! Ти маєш бути щаслива, що я тобі дозволяю наближатись до неї!

- Я щаслива! Я найщасливіша людина на світі! Така дочка! Такий чоловік! Я дуже щаслива! – І чоловік тебе не влаштовує?! Та ти була хоч на одній його виставці?!

- Не була! Мені воно не треба! Але всі коньяки на його вернісажах були куплені на мої гроші! Я всі статті про нього складаю у папку!

- А ти запитувала, чи йому це потрібно?!

- А ти знаєш, чого мені було варто, щоб він впер тебе до інституту! Це не він, це я тебе влаштувала! Без мене ти б училася в інституті нафти і газу разом із сантехніками!

– І нічого страшного! І в нафті-і-газі є люди! Я в Татарії була на виставці робіт нафтовиків! Така експресія!

- Ну от, і ти б сиділа зі своєю експресією, а твій батько зі своєю пляшкою! Бачила б ти той живопис! Бачила б ти те мистецтвознавство! Як це ти сказала?! Пляшка на трьох і темний льох!

- Геніальна пам'ять! Просто фантастична! Ну, так ти знаєш, чим годувати дитину?! Даси їй 150 грамів пюре, тільки не смій давати 200, одну тефтельку, яблучко потреш на морквяну терку, тільки щоб не терла на бурякову! Почитаєш їй про індика! Ні, про індика не треба, то неестетична казка!

- Я сама розберуся, що читати дитині!

- Вона розбереться! А минулого разу читала їй про скелетів! Додумалася, стара вішалка!

- А ти знову на Щекавицю?! Ти ж там усе побачила?!

- Вона знає, що я бачила, а що ні! Та то ж була хмарна ніч, а мені потрібна зоряна!

- Так зараз же іде дощ! Де ж твої зорі!?

- Слухай, ти вирішила сьогодні мене добити?! Ти ще зранку з мене знущалася! О другій розвіються хмари, буде повний місяць!

- Коли вже над моїм життям розвіються хмари?! І коли ти вернешся?!

- Ні, це вже неможливо терпіти! Ти батька все життя добивала отим «коли ти вернешся?», а тепер узялася за мене?!

- Доню, одягни теплу куртку, не сунь у плащі!.. Ти чуєш, повернися, переодягни куртку!.. Ну, як схопиш пневмонію, я з дитиною не сидітиму! Сама будеш її глядіти!

- Чого ти кричиш на цілий під'їзд! Горлопанка!

Внизу грюкнули двері. Бабуся розгублено повернулася до помешкання. У грудях клекотіли рефрени сварки, але треба було готувати дитині вечерю. Вона попленталася на кухню.

- А де мама?

- А мама пішла на роботу.

- На ляботу? А цьому ти на неї клицяла?

– Я не кричала. Ми просто розмовляли.

- Пльосто льозмовляли?

Після вечері читали книжечки. Потім пішли до ліжечка.

Почали переодягатися у нічну піжамку. Дитя було милемиле, найдорожче за все на світі і гарненьке, як амурчик з іноземної листівки. Бабуся не втрималася, ретельно витерла губи від помади і…

- Ну сцьо ти таке льобис, бабусю?.. – зареготала мала.

Племінниця Ірюся не мала й двадцяти років, а вже була розлученою. З дому колишнього чоловіка повернулася до кімнатки на Некрасівській, яку їй винайняла її мати Олена в родині своїх знайомих. Коли Ірюся тільки-но оселилася в Києві й почала вчитися в університеті, Людмила Харитонівна й Олександр Іванович часто навідувалися до її помешкання, розпитували господарів про їхню локаторку, як вона, чи встає вранці на першу пару, чи не запрошує до себе підозрілих приятелів. Бо чисте дитя з Хотинівки могло пропасти у місті великих спокус. І господарі квартири розповідали: на першу пару не ходить, каже, так рано і викладачі не встають. Друзів до себе не запрошує, але сама повертається додому дуже пізно. Їй були наказали: хочеш у нас жити – додому не пізніше десятої. А Ірюся плакалася мамі по телефону: не дозволяють ходити на курси еспанської мови та на заняття з тібетських знань, знайди мені іншу квартиру. І господарі з Некрасівської скасували комендантську годину, бо також зацікавлені мати трошки грошей, які платить Ірюсіна мама. А де вони ще знайдуть квартирантку не з вулиці? Олександр Іванович з Людмилою Харитонівною регулярно навідувались на Некрасівську, і переконавшись, що хоч би там як, а дитина вчиться, йшли до себе з почуттям виконаного обов'язку. А тепер, після розлучення Ірюсі, такий контроль нібито ставав недоречним. І як це так: зовсім юна нагло вийшла заміж без весілля, а потім так само нагло розлучилася? Це не по-людськи. Те, що без весілля, зрозуміти можна. Зараз дуже сутужні часи, грошей нема ні на що. Ні в старих, ні в молодих. Людмила Харитонівна з Олександром Івановичем також сорок вісім років тому побралися без весілля, бо теж були нелегкі часи. Але все-таки Ірюся могла б принаймні прийти на чай з нареченим до своїх найближчих київських родичів. Але що вже казати про чаювання, яке не відбулося, якщо Ірюся розлучилася з хлопцем. Тільки й знали про нього, що він жив на Жилянській. Неприємне місце, хоча й у самому центрі. Але з Жилянської Ірюся повернулася в кімнатку на Некрасівській. Як бути тепер? Чи треба так само контролювати Ірюсю? З одного боку, вона вже тепер не дівчина, а розлучена жінка. З іншого – все одно зовсім юна. Ще два роки вчитися. Але ходити на Некрасівську пенсіонерам Олександрові Івановичу і Людмилі Харитонівні ставало все важче і важче. Як же бути? Саме про це й говорили вони холодного осіннього вечора, коли пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила розлучена Ірюся.