Оливер Сакс - Стрімголов. Історія одного життя

Як і Мері-Кей, Коліну доводилося обирати серед численних варіантів, часом приборкувати мої надлишкові розжовування і створювати плавну послідовність у тексті. Іноді, вказуючи на якийсь фрагмент, він казав: «Це сюди не пасує», — після чого перегортав кілька сторінок зі словами: «Краще його переставити сюди». Щойно Колін це говорив, я розумів — він має рацію, проте якимсь незбагненним чином сам я цього не бачив.

Тоді я потребував від Коліна не лише допомоги в розплутуванні своїх думок, але й емоційної підтримки в моменти, коли не знав, про що писати далі або ж коли в мене погіршувався настрій і зникала впевненість — перше збудження минало, саме так і було, і тоді я майже занепадав духом.

19 вересня, 1972

Шановний містере Гейкрафт!

Здається, в моєму житті зараз один із тих сухих, гнітючих періодів, коли ти можеш лише нічого не робити або без пуття товктися на місці. Найабсурдніше те, що потрібно всього три дні добре попрацювати, щоб завершити книгу, та я не знаю, чи здатен зараз на це.

Наразі я перебуваю в дуже непростому стані, мене охоплює почуття провини — одна нестерпна думка про те, що я виставляю напоказ своїх пацієнтів (і що в моїх розповідях їх можна впізнати), і що в «Пробудженнях» упізнають саму лікарню — можливо, це одна з перешкод на моєму шляху до завершення книги.

День праці [216] День праці — національне свято у США, що відзначають у перший понеділок вересня. — Прим. перекл. минув, Америка знову взялася до роботи, тож і я мав повертатися до рутинних буднів у Нью-Йорку. Я написав ще одинадцять історій, проте уявлення не мав, як оформити це в книгу.

Я повернувся до знайомої квартирки у Бет-Авраамі, у якій жив із 1969 року, але наступного місяця керівник лікарні зненацька заявив мені, що я маю звідти вшитися: квартира була потрібна для його хворобливої літньої матері. Я відповів, що розумію її потребу, але також усвідомлюю й те, що квартиру зарезервовано для чергових лікарів, на підставі чого я винаймав її упродовж попередніх трьох із половиною років. Така відповідь викликала у керівника роздратування, тож він сказав, що оскільки я ставлю під сумнів його повноваження, то можу забиратися не лише з квартири, але й із лікарні. Отак одним махом я позбувся роботи, доходу, пацієнтів і житла. (Проте неофіційно наві­дував пацієнтів до 1975 року, аж доки формально не поновився у штаті Бет-Аврааму).

Квартира, яку я заповнив своїми речами, включно з фортепіано, тепер була позбавлена усього й виглядала занедбаною. Тринадцятого листопада, коли я саме перебував у цій спорожнілій оселі, зателефонував мій брат Девід і сповістив про смерть мами: під час подорожі до Ізраїлю у неї стався серцевий напад і вона померла під час прогулянки Неґевом.

Я вилетів до Англії найближчим рейсом і разом із братами ніс її труну під час похорону. Мене цікавило, як я почуватимуся під час обряду шиви. [217] Шива — в юдаїзмі тижневий період скорботи за найближчими померлими родичами, упродовж якого члени родини збираються в одному домі (переважно у домі померлого) і приймають співчуття від відвідувачів. — Прим. перекл. Я не знав, чи зможу витерпіти сидіння на низькій лаві упродовж семи днів підряд разом з іншими плакальниками, і при цьому до нас неперервним потоком ітимуть люди, з якими треба буде говорити, говорити, без кінця говорити про померлу. Зрештою те, що я розділив з усіма емоції та спогади, для мене виявилося серйозним, конструктивним і дуже важливим досвідом — тому що сам по собі я був просто розчавлений маминою смертю.

Усього півроку тому я консультувався у доктора Маргарет Сейден, невролога з Колумбії, з приводу ушкодження шиї, яке я дістав, коли вдома вибігав сходами з льоху й вдарився головою об низьку бантину. Оглянувши мене, вона поцікавилася, чи не є я сином «міс Ландау». Я це підтвердив, і доктор Сейден розповіла, що вона була однією з маминих студенток. Тоді вона жила дуже бідно, й мама оплатила їй навчання у медичному виші. Лише на маминому похороні, познайомившись із кількома її студентами, я дізнався, наскільки вона підтримувала багатьох із них під час навчання, часом повністю оплачуючи його. Мама ніколи не розповідала мені (і, гадаю, нікому іншому), на що була готова заради нужденних студентів. Я завжди вважав її невибагливою та ощадливою, навіть скнарою, не знаючи, наскільки щедрою вона насправді була. Я надто пізно зрозумів, що про деякі грані її особистості взагалі нічого не відав.