Шарль Данцir - Навіщо читати

Література перебуває поза цариною моралі. Все це давня історія, не раз чута й стомлива. От тільки все змінюється. На другому турі президентських виборів у Франції у 2007 р. у нас були два цінні кандидати. Парламентські вибори 2010 р. в Угорщині, Нідерландах і бельгійській Фландрії виграли найреакційніші партії. У них клоунська програма, клоунські кампанії, клоунська поведінка, вони залишаються клоунами, навіть коли програють. У Словаччині, де націоналісти так і не домоглись успіху, їхній роздратований очільник проголосив: «Державою правитимуть гомосексуалісти й угорці». Клоуни лякають, хіба ні? В Америці республіканська партія створила клоунесу, якій доручено збирати голоси непóтребу людства, як казав Сен-Сімон (у цьому випадку дрібнобуржуазний непотріб), завдяки расистським, святенницьким і енергійним заявам. Можливо, Сарі Пейлін [35] Пейлін, Сара Луїза Хіт (нар. 1964) — губернатор штату Аляска в 2006–2009 рр., член Республіканської партії. За своїми переконаннями — консервативна християнка. як креатурі Франкенштейна вдасться вирватися від своїх творців і виставити свою кандидатуру на пост президента США, і тоді буде не так смішно. Ми, інші цивілізації, знаємо, наскільки смертоносними для нас можуть бути клоуни. Їх треба знищувати відразу.

Коли вона подорослішала і її стало легше скинути, а вона крокувала просто до тотальної революції в державі, вони надто пізно помітили, що на початковій стадії жоден задум не слід уважати незначним, бо внаслідок неперервності кожен може досить швидко стати суттєвим, коли виявлена до нього зневага не дає зупинити його розвиток.

Над світом дме вітер 1930-х років. Він не дуже гарно пахне. Чи ж чемпіони «цінностей» здатні розрізнити в книжці функцію мастурбаційну й літературну? Тож не довіряймо подібностям, які часто присутні в нашому бажанні їх побачити, та асиміляціям теперішнього з минулим, за якими справжня небезпека, що ніколи не буває повністю подібною, просувається, не отримуючи корисних ударів. Я не знаю, які вони, але в нашому світі, який пристрасно прагне забороняти та сплутує ретроградність і свинство, я, як абат Бланес із «Пармської обителі», відчуваю наближення дивних гроз.

Суспільне лицемірство в царині сексуальності таке, що досі зустрічаються люди, які, маючи на меті збудження, купують книги, що зовсім для цього не призначені.

«Сексуальне життя Катрін М.», в якому зі свого досвіду обмінів статевими партнерами Катрін Мілле [36] Мілле, Катрін (нар.1948 р.) — французька письменниця і критик, засновник і головний редактор паризького журналу Art Press про модерне й сучасне мистецтво. Книга «Сексуальне життя Катрін М.» (2001) наробила багато шуму у Франції. намагалася робити літературу, продавалося сотнями тисяч примірників лише тому, що книжку, надруковану шанованим видавництвом, могли купувати маніяки, яким не доведеться, оглядаючись, прослизати в секс-шопи. Але в плані ерекції їх чекало розчарування.

Проблема окремих авторів романів, в яких вони починають говорити про секс, полягає в тому, що під час написання книжки верх бере їх зацикленість на цьому.

Хтось, скажімо, любить зовсім юних дівчаток, нехай, але це заполонює його настільки, що він не може погамувати свою пристрасть, тоді як одна із засад літературного твору, яка полягає в наданні емоціям форми, а не в підпорядкуванні одній із них, виявляється забутою на користь прихованій функції збудження. Читачу це відомо, і він зневажає книжку, яка виконує (для нього, можливо, також) утилітарну функцію.

Один мій друг письменник ніяк не може збагнути, чому йому не вдається написати книжку, яку можна було б віднести до літератури і яка включала б моменти порнографії. Тому що порнографія, цілком певно, являє собою різновид інтенційного письма, тоді як література — це різновид письма без наміру. З цієї самої причини ні їхнє злиття, ні література з порнографією неможливі.

Симптомом неможливості такого поєднання є розмаїтість словника. Яка така таємниця ховається в тому, що секс, єдиний з-поміж усіх видів діяльності людини, як і її статеві органи, ця єдина частина людського тіла, мають найбагатшу лексику. Так, є лише одне слово «шия» чи «вухо», тоді як у наших головах включаються різні регістри, коли мова заходить про стать. Залежно від того, що ми чуємо — «матка», «піпуська» чи «матриця», ми опиняємося в царині медицини, розпусного чи непристойного. Мені зауважать, що просто так говорити про це не можна. І я себе запитую, чи не зумовлено це соромливістю.