Хорхе Борхес - Вигадані історії

Речі подвоюються у Тлені. Але вони мають також тенденцію блякнути і втрачати деталі, коли люди про них забувають. Тут можна навести класичний приклад порога, що існував, поки його мав звичай переступати один жебрак, і перестав бути видимим, коли той помер. Траплялося, що якісь пташки, кінь рятували руїни стародавнього амфітеатру.

Сальто-Орієнталь, 1940 р.

Постскриптум 1947 р.Я подаю наведену вище статтю в тому самому вигляді, в якому вона була надрукована в «Антології фантастичної літератури», 1940 р., без скорочень, за винятком кількох метафор і своєрідних жартівливих висновків, які сьогодні прозвучали б легковажно. Відтоді відбулося стільки подій... Обмежуся коротким нагадуванням про них.

У березні 1941 року у книжці Гінтона [52] Гінтон, Чарлз Говард (1791-1873) — англійський філософ, автор проекту універсальної мови. , яка належала Гербертові Ешу, було знайдено написаного від руки листа від Ґуннара Ерфйорда. На конверті був поштовий штемпель Оро-Прето; цей лист повністю прояснював таємницю Тлену. Його текст цілком підтвердив гіпотезу Мартінеса Естради [53] Мартінес Естрада, Есекіель (1895-1964) — аргентинський письменник. . Початок цій дивовижній історії було покладено десь на початку XVII сторіччя, якось увечері чи то в Люцерні, чи то в Лондоні. Саме тоді було засноване таємне товариство з добрими намірами (серед його членів був і Далґарно [54] Далґарно, Джордж (1626-1687) — шотландський філософ і педагог, автор проекту універсальної мови. , а згодом до нього приєднався і Берклі), що поставило собі на меті вигадати країну. У досить-таки туманній первісній програмі говорилося про «герметичні студії», філантропію та кабалу. Саме цією первісною епохою датується незвичайна книжка Андрее. Через кілька років нарад та попередніх висновків члени товариства зрозуміли, що одного покоління замало, щоб вигадати країну. І тоді вони вирішили, що кожен з членів товариства має обрати собі учня, який би продовжив його справу. Ця спадкоємна політика здобула загальну підтримку, й через два століття братство, яке зазнавало переслідувань, відроджується в Америці. Близько 1824 р. у Мемфісі (штат Теннесі) один з його членів поговорив з мільйонером-аскетом Езрою Баклі. Той вислухав його з виразом зверхності й висміяв скромність їхнього проекту. Він сказав йому, що в Америці абсурдно вигадувати нову країну, й запропонував вигадати цілу планету. До цієї грандіозної ідеї він додав іншу, породжену його нігілізмом [55] Баклі був вільнодумцем, фаталістом і переконаним прихильником рабства. ,— зберегти цей грандіозний задум у таємниці. Саме тоді вийшли друком двадцять томів «Encyclopaedia Britannica»; Баклі запропонував видати методичну енциклопедію їхньої уявної планети. Він надасть у їхнє розпорядження свої золотоносні гори, свої судноплавні річки, свої луки, на яких пасуться табуни биків та бізонів, своїх негрів, свої борделі та свої долари, але з однією умовою: «їхній твір не матиме нічого спільного з самозванцем Ісусом Христом». Баклі не вірив у Бога, але хотів показати Богові, який не існує, що смертні люди спроможні задумати і створити новий світ. Баклі був отруєний і помер у Батон-Руж 1828 року; а 1914 року товариство роздало своїм членам, яких було триста, останній том Першої енциклопедії Тлену. Видання було таємним: сорок томів, які її складали (найграндіозніший з творів, на той час задуманих людьми), мали лягти в основу наступного, детальнішого видання, яке буде надруковане вже не англійською мовою, а однією з мов Тлену. Цей огляд ілюзорного світу попередньо назвали Орбіс Терціус, і одним з його скромних творців-деміургів був Герберт Еш чи то як агент Ґуннара Ерфйорда, чи то як член товариства. Той факт, що він одержав примірник одинадцятого тому, говорить нібито на користь другого припущення. Ну а як же інші? 1942 року сталося кілька значущих подій. Я дуже виразно пам'ятаю одну з перших, і, як мені тепер здається, я почасти відчув її пророчий характер. Це сталося в одному з будинків на вулиці Лапріда [56] Лапріда, Евсебіо (1829-1898) — аргентинський військовий діяч, родич Борхеса. , перед світлим і високим балконом, який дивився на захід. Княгиня де Фосіньї Люсінж одержала з Пуатьє срібний посуд. З глибини великої скрині, змережаної іноземними печатями, з'являлися витончені й важкі речі: срібло з Утрехта й Парижа, покрите карбованою геральдичною фауною, самовар. Поміж тими речами таємничим і майже невловним тріпотінням сонної пташки тремтів компас. Княгиня дивилася на нього такими очима, ніби не розуміла, що це таке. Синя стрілка показувала на Північний магнітний полюс, металевий корпус був опуклий, літери на його циферблаті відповідали одному з алфавітів Тлену. Таким було перше вторгнення фантастичного світу у світ реальний. Дивний і тривожний збіг обставин зробив мене свідком і другого випадку. Це сталося через кілька місяців у корчмі одного бразильця, в Кучілья-Неґра. Аморім [57] Аморім, Енріке (1900-1960) — уругвайський письменник. і я поверталися з Санта-Анни. Повінь на річці Такуаремба примусила нас випробувати (і витерпіти) тамтешню примітивну гостинність. Корчмар поставив для нас два рипучі ліжка у великій кімнаті, напхом напханій барильцями та бурдюками. Ми вклалися на них спати, але до самого ранку нам не давав заснути невидимий п'яний сусід, який то вибухав майстерно закрученою добірною лайкою, то, завиваючи, наспівував мілонґи — власне, якусь одну нескінченну мілонґу. Ми, звичайно ж, пояснювали ці невгамовні зойки дією пекучої тростинової горілки нашого корчмаря... Але вранці нашого сусіда знайшли в коридорі мертвим. Його хрипкий голос нас обманув: насправді це був зовсім молодий хлопець. Під час його п'яної маячні з його пояса випали кілька монет і якийсь конус із блискучого металу діаметром у гральну кість. Даремно якийсь хлопчисько намагався підібрати цей конус. Його насилу зміг підняти дорослий чоловік. Я тримав його на своїй долоні кілька хвилин: пам'ятаю, що він був нестерпно важкий і що тиск на мою долоню тривав навіть після того, як я віддав конус. Пам'ятаю також кружечок — слід, який він залишив на долоні. Цей дуже маленький, але такий важкий предмет наповнив мене неприємним відчуттям огиди й страху. Якийсь селянин запропонував кинути його у води бурхливої річки. Проте Аморім купив його за кілька песо. Ніхто нічого не знав про мертвого, крім того, що «він прийшов від кордону». Ці маленькі й дуже важкі конуси (виготовлені з металу, який походить не з нашого світу) є образами божества в певних регіонах Тлену.