Дженні Ерпенбек - Прокляття дому

Так кожна з обох галявин творитиме завдяки природному обрамленню свого роду сцену, каже садовий архітектор до кузена, власника дому, а садівник вивертає тачку удобреної землі на місце майбутньої клумби з трояндами. Власник дому каже: У принципі, все завжди залежить від того, куди спрямувати погляд. І від чергування, — докидає садовий архітектор: світло й тінь, вільна поверхня й густе насадження, погляд згори і погляд догори. Садівник рівномірно розподіляє на клумбі землю тильним боком лопати. Між вертикаллю й горизонталлю має бути розумний баланс, — каже власник дому. Абсолютно погоджуюся, — киває садовий архітектор, — саме тому важко вигадати щось краще за ці східчасті тераси, які провадять до води, цим тут розпорядилася сама природа. Садівник везе порожню тачку геть. Обоє чоловіків стоять на терасі й дивляться звідти униз на озеро, що мерехтливо поблискує в просвітах між червонястими стовбурами сосен. Садівник привозить наступну наповнену землею тачку і вивертає землю на клумбу. Мистецтво — це приручення дикого стану і поєднання його з природою, — каже власник дому. Абсолютно погоджуюся, — киває його кузен. Садівник рівномірно розподіляє лопатою землю на клумбі. Скористатися красою, незалежно від того, де її надибаєш, — каже власник дому. Абсолютно погоджуюся. Садівник везе повз обох чоловіків, що мовчки стоять на терасі, порожню тачку геть.

Тож садівник зрізає кілька сосен, розпилює їх і складає поліна в дровітні, викорчовує коріння і насипає на бранденбурзький пісок товстий шар родючого ґрунту, садівник відмірює доріжку між малою і великою галявиною в один бік і в інший, вісім маршів по вісім сходинок, поламаний пісковик, місцевий камінь, він насіює траву, насаджує троянди, садить кущі, що ними позначатимуться краї малої і великої галявин, садить кущі на схилі, садить червоний терен, волоський горіх, японську вишню і блакитну ялину. Копаючи, він наштовхується, минувши тонкий шар гумусу, на пласт місцевого каменя, його треба розсікти лопатою, а вже під цим шаром залягає верства піску, крізь який просочуються ґрунтові води, а під піском лежить врешті-решт блакитна глина, характерна для цієї місцевості. Колись озеро вкривало і це узвишшя, що його люди називають Пастушою горою, а тисячі років тому Пастуша гора була не чим іншим, як мілиною, подібно до того, як сьогодні нижче рівня моря стоять Огіркова гора або Чорний Ріг, Кеперлінґ, Гоффте, Бульценберґ, Гола гора, а також Міндахова гора. У піщаному шарі, на який садівник натрапляє, засипаючи отвори землею, під місцевим каменем усе ще звиваються хвилі піску, в яких увічнилися вітри, що колись давно шугали понад водою. Садівник вибирає ямки для рослин на глибині 80 сантиметрів і наповнює їх підживленою землею, щоб добре розросталися кущі, чагарі, японська вишня, червоний терен, блакитна ялина та волоський горіх. Понад берегом садівник зрізає п'ять вільх, викорчовує кореневище, плете косички з зеленого ялинового хмизу і встромляє їх у вибурувані отвори, аби осушити чорний ґрунт. Улітку садівник підливає троянди, кущі й молоді деревцятка двічі на день, перший раз — удосвіта, а вдруге — з настанням сутінків, він поливає голу землю на обох галявинах доти, поки там не виростає густа трава.

Восени садівник обтинає всі кущі на кремнієвому бордюрі, а форзицію і бузок він обтинає наступної весни, відразу після цвітіння. Він виполює бур'яни біля троянд, він обтинає троянди, він бере у селян гній з-під худоби і удобрює перегноєм червоний глід, горіхове дерево і японську вишню, удобрює форзиції, бузок і рододендрони, влітку він підливає троянди і кущі двічі на день, перший раз — удосвіта, а вдруге — з настанням сутінків, на кожній галявині він встановлює поливалку, що по півгодини двічі на день розхитується навсібіч, перший раз — удосвіта, а вдруге — з настанням сутінків. Кожні два-три тижні садівник косить траву. Восени він відрізає довгою пилкою сухі гіллячки з великих дерев, викурює кротів, восени він згрібає з галявин листя і спалює його, наприкінці осені він висушує усі водогони в домі і закручує основний кран, узимку він напалює дім перед приїздом архітектора та його дружини і, поки вони в домі, знову вмикає воду.

Як гірко, що йому доводиться зараз усе закопувати. Майсенську порцеляну, колекцію олив'яних дзбанків та столове срібло. Наче війна розпочалася. Він і сам не знає, чи то він щось заховує, чи просто відкладає до свого повернення. Як не знає і того, чи не є і те, й інше практично тим самим. Він зараз узагалі знає набагато менше, ніж колись. Його дружина вже якось запаковувала перед самим приходом росіян власне цей посуд, ці олив'яні дзбанки і це столове срібло до ящиків, тільки тоді вона випливла з ящиками на середину озера й опустила все під воду, на мілину, про яку добре знала, бо багато плавала в озері. То було місце посеред озера, таке мілке, що влітку, запливаючи далеко-далеко, можна було зненацька заплутатися ногами в водоростях, а тоді вдати сміючись, ніби тонеш. Росіяни, шукаючи за схованими речами, додумалися тільки розколупати довгими тичками газон та порозривати клумби. І поки вони тицяли в землю, озеро неспішно змивало бруд зі скарбів, що лежали в надійному сховку. Нові мешканці дому матимуть, мабуть, більше часу для плавання.