Чак Паланик - Створи щось. Історії, які неможливо (не) прочитати

— Тікай і ховайсь, Еленор! [31] Слово «ховатися» («hide») англійською вимовляється так само, як прізвище професора Гайда.

Позаду себе він чує Газель, важко індоктриновану «Ремі Мартеном». Вона, типу, гаркає:

— Котику, ось тобі за те, що продавив мені ламбаду.

Й, утилізуючи всю свою безцеремонну силу, вона, типу, це атестує, перекидаючи Різдвяне дерево!

І наступний нефортунний акт, це коли котільйони тонн убійних соснових голок і фрактальних скляних осколків, падаючи, вганяються Ренді в спину. Тим не менш попри те, він не помира раніш, аніж серцем зараня пересвідчується у цьому наївному фіаско.

Його пітбуль, Еленор, вона, типу, відшкодовує повернення Ісуса Христа з мертвих. Затиснутий в контексті гострих собачих ікл, цей мертвий, вилинялий, брязкітливий кімвал, типу, повертається назад до буття справжнього Святого Дитяти.

І, випочиваючи зі свого усвят пробитого тіла, Ренді, він баче, що життя, воно як дерево. Спершу життя руха повільно. Так дратівно повільно, що забуваєш, що твоє життя тебе, типу, руха завжди. Твоє життя тебе, типу, руха завжди. Твоє життя тебе, типу, руха завжди. Потім твоє життя, воно руха швидше швидкого. Під кінець, твоє життя руха занадто швидко для усвідомлення цього руху. Тим не менш попри це, все ще сенсилізуючи як гаряча кров струменить крізь завдані важкою армадою рани, екстраполюючи себе з його тіла, Ренді, він, типу, співа Різдвяну колядку:

— Тікай і ховайсь, Еленор! Тікай і ховайсь!

І, лінгвомарячи на тому порозі, що відбожествлює тих, що відходять, і вже мертвих, Ренді — уже напівпримарою — типу, співа:

— Текіла і хвись, Еле-Желе в нору!

Спінюючи в собі силу, Ренді, типу, шепоче-співа:

— Люба, пожди! Заходь сюди! Плинь до насолоди! Цукрова-лайт! Кошенята-спрайт! Рукавиці-файт! Копірайт! Мегабайт! Форсайт! Бонні і Клайд!

Всі його слова розсипаються на шматочки, тим часом як Ренді відходить, аби щасливо і безповоротно скваситися, пригорнувшись до грудей свого напередвідбулого тата.

А тим часом, що стосується його пітбуля…

Так швидко, як тільки можуть нести її волохаті лапи, Еленор, типу, луною повертається знову на північ. І, хоча ті низькосракі Хауани Кордобаси, типу, швидкі, неможливо заперечити, що пітбуль Еленор стрімка, вона легка — завжди і вічно вона, типу, фашистка.

Багато років тому, ще за часів, що передували великому розчаруванню, йшла якось Мавпа лісом, облизуючись від гонору. І було чому: неймовірні зусилля та роки самопожертви нарешті далися взнаки, і навчання лишилося позаду. Було чим похизуватися навіть перед старим Вороном: «От подивись на мене: ти бачиш перед собою не просто мавпу, а Мавпу зі ступенем бакалавра з комунікацій!» Або повипендрюватися перед Койотом: «Ти й не уявляєш, скільки цінних стажувань довелося мені пройти на шляху до освіти!» У світі, де їй ще невідомі були ні ганьба, ні поразка, тим паче те, як повернути їх собі на користь, Мавпа власноруч передала своє резюме до відділу людських ресурсів «Ллевеллін фуд продакт маркетерз, інкорпорейтед».

Там вона спромоглася дістати особисту аудієнцію у пані Хом’як, яка на той час очолювава зв’язки з громадськістю у згаданому відділі. Мавпа сміливо поклала своє резюме на стіл перед нею та зробила таку заяву: «Дозвольте мені довести, що я чогось варта! Дайте мені доручення, що личить справжньому лицарю!»

Так Мавпа вперше опинилася за розкладним прилавком, з якого зазвичай починається просування нового товару. І на майданчику роздрібної торгівлі, і у великому торговельному центрі Мавпі доводилося пропонувати відвідувачам то нарізані кубиками шпикачки на зубочистках, то шматочки яблучного пирога у паперових вазончиках, то зразки тофу, соєвого сиру, загорнуті у паперові серветки. Доводилося Мавпі підставляти і власну тендітну шию, як, наприклад, тоді, коли вона пшикала її промоційним парфумом, аби здоровенний Лось із якогось тартаку врешті-решт нанюхався й таки його придбав. І таки придбав! Та ще й не раз. Завдяки її особливому власному шарму, як усміхнеться Мавпочка чи то Оленю, чи Леопардові, чи Орлові, ті не можуть втриматись і усміхаються у відповідь, переповнюючись бажанням зробити таку ласку й хоч будь-що в неї купити. Так, Мавпі вдалося продати сигарети Барсукові, який доти ніколи не палив. Втюхати палички до пива з в’яленої яловичини Баранові, котрий взагалі не їв м’яса. Впарити лосьйон для рук Зміючці, у якої, власне, й рук не було!