Ирена Карпа - Bitches Get Everything

Так дивно-предивно. Стоґнєвіч каже:

– Настільки все серйозно?

Наскільки, наскільки. Звідки мені знати, наскільки?

Ми ганяємо на його спортивній тачці – радість дітям і гопнікам. Ми істерично регочемо, репетуємо: « It ' s hard to rime a word like Vagina » [45], пропихуючись крізь полуденні міські пробки на моєму кабріолеті – радість маленьким дівчаткам і ненависть гопни-цям. Роти нам ні на мить не затикаються, але я, здається, не в стані толком відтворити ЖОДНОГО нашого діалогу. Лише його запах, блиск очей та інтонації. Ну, а ще в нього красиві руки. І все він робить краще за мене:

– Я лажу по скелях зі снарягою, – каже він, – і одного разу я зірвався і пролетів метрів сто, але повис-таки на останній страховці.

– А чого зірвався?

– Бо то я сам ту страховку і ставив.

Я у відповідь розповідаю якесь жахіття зі свого дитинства. Типу того, як мене змушували лазити рідко прибитими дощечками на висоті десь метр двадцять, бо ж усі дітки можуть, а ти одна карова-позорисько-плакса боїшся. Гм. Я того дурного набору дірок і перекладин боюся й посьогодні, коли, бува, випадково забрідаю в той злощасний дитячий парк. Хоч бляха та давно поіржавіла, а дошки прогнили. Ну, що ж вдієш? Я і Юлю Марківну, вчительку алгебри-геометрії з фіолетовим волоссям, до гробової дошки пам'ятатиму. Ну то яка ж сука сказала, що у нас в душі до скону лишається добра мамина посмішка?!

Якщо дуже довго і сильно чогось хотіти, ви обов'язково це будете мати. Тут уже – коли все станеться – від вас вимагатиметься ввімкнути інший важливий талант. Ні, не здатність утримати те, чого так довго добивалися, а вміння НАСОЛОДЖУВАТИСЯ ним. Чогось нам набагато легше насолоджуватися гіпотетичною можливістю, взагалі просто гостро кайфувати від НЕ-можливості і так складно відловлюватися від кожного моменту здобутої реальності… Недолік виховання, чи що? Постійне «више-сільнєє-бистрєє?»

Найпотужнішим відчуттям завжди є момент зламу – хоча й тут зі мною не всі погодяться. Хтось пам'ятає відчуття першого – після довжелезної боротьби за нього – поцілунку. А хтось шматок арматури, помічений боковим зором за секунду до цього поцілунку.

Давид – так насправді зветься мій perfect drug [46] – ніколи не п'є алкоголю. Хіба що куштує декілька сортів британського пива в Лондоні. Хіба що дуже спеціальне біле вино в Сантьяґо-де-Чилі [47]. Хіба що за кермом на повній швидкості. Хіба що в компанії Тріші Торнберґ, підступної і розсудливої. Тоді вона ще не замислюється над тим, що біле вино в одній пляшці може не скласти і п'ятої долі сліз, наплаканої в іншу пляшку іншим хлопчиком. Тоді Тріша просто насолоджується своїм вибореним на дивних жовтих пагорбах над швидкісною трасою НАРЕШТІ:

«Можна пірнати тобі в кучеряве волосся і вдихати тебе короткими ривками… Як вокалісти вдихають, щоби правильно штовхати діафрагму і співати без напрягу. Ми цілуємося так довго, що ніч починає пожирати весь цей індастріал довкола. Вогнів більшає, часово-просторовий континуум іде на хуй. Півтори години поцілунку. Я знову підліток. Я вже не стерва, котру нічим не здивуєш. Я бачу лише ніжні дуги твоїх заплющених очей, така ідеальна графіка Бій і акварелі чуттєвих повік. Мій шарф на твоїй шиї – найгусті-ший тут колір. Колір повільної ночі. А кольори слюдяного дня ми щойно розбавили колекційним білим бордо. Буває таке, уявляєте? Корок у мене в кишені. Ти нереальний тим, що робиш зі мною.

Воістину, життя моє тепер починає ще більше скидатися на пиз-дуватий екшн-фільм, ніж дотепер. Дотепер у нас була якась суцільна треш-комедія зі мною і Стоґнєвіч у головних ролях. Із рідкісними спешл-ґест-старз штибу недобитків наших друзів. Наприклад, уявіть собі наш «добрийранок».

Спатлана, з кисляками в карих оченятах Тріша вилізає зі шкіри невбитого ведмедя (це така штучна фіґня, під якою я сплю, коли засинаю під фільм), перелазить через Стоґнєвіч, що спала тут же буквою S на дивані і суне на кухню включати лаптоп. Сидить і тупо в нього втикає, гортаючи недописаний сценарій взад-вперед й жодного слова туди не додаючи. Відтак із берлоги вилазить королева грінок Стоґнєвіч і теж іде на кухню з одною метою: смажити хліб. Цим її НЛП уже за півгодини до того, як кінцево прокинутися, займалася Трішечка. Ще вві сні вона почала нудити: «Грінки, грі-і-ін-ки…» Серце Стоґнєвіч добре, як в дружини місіонера.