Чарльз Мартин - Гора між нами

— Написати книжку.

— Книжку?

— Так. Тільки подумай, яка дієта: їси лише м’ясо, п’єш саму воду. Ну, ще трохи чаю й кави. Поглянь-но тільки на нас! Дієта працює ідеально!

— Я б сказав, що наша дієта дуже схожа на дієту Аткінса чи дієту Південного пляжу.

— Ну то й що з того?

— Та нічого. Як назвемо?

— Може, дієта Північної Юти?

— Надто просто.

— А як називаються ці гори?

— Національний парк Восатч.

— Та ні, ота інша назва.

— Гори Юїнта?

— О, воно. Система катастрофічного схуднення Юїнта! Як тобі?

— Ну, нам допомогло. Проте дієта занадто вже сувора, а ще доволі коштовна як на пересічну людину. Ми тут їмо пуму, кролика, форель та лося і п’ємо лише воду, чай та каву. Узагалі мало хто купить книжку, суть якої можна вмістити в ось це одне речення. А ще навряд чи у крамничці коло твого дому продають пуму.

— Це дійсно проблема.

Я нахилився й міцніше зав’язав шнурки.

— Загалом, надто вже проста дієта виходить. Треба, щоб було складно, розумієш? Люди люблять, коли дієту використовують космонавти чи голлівудські зірки.

— Можна трохи ускладнити. Наприклад, зробити частиною програми авіакатастрофу в горах, звідки потім треба вийти, маючи лише мертвого пілота, лук, агресивного пса та скалічену дівчину, що пропустила своє весілля.

— Так дієта точно стане значно ефективнішою, — погодилась Ешлі. — Ти зустрінешся з дружиною Ґровера?

— Так.

— Що ти їй скажеш?

— Правду, мабуть.

— Ти завжди так чиниш?

— Що саме?

— Кажеш правду.

— Так, — я лише усміхнувся. — Коли не брешу.

— А як зрозуміти, коли не брешеш?

Я шарпнув сани, що застрягли на особливо вогкій ділянці.

— Дуже просто. Як я брешу — то не кажу правди.

— І як же мені це зрозуміти?

— Ну дивись. Якщо в наступні кілька днів я скажу тобі, що замовив піцу і за п’ятнадцять хвилин її привезуть — значить, я брешу.

— Ти коли-небудь брехав пацієнтам?

— Авжеж.

— А що ти їм казав?

— Що буде не боляче.

— О, це я чула! А дружині своїй брехав? — Ешлі просто свердлила мене поглядом.

— Бувало. Про якісь дрібниці.

— Наприклад?

— Гм… Коли ми вперше мали йти на уроки танців, я сказав їй, що ми йдемо в кіно. А сам привів її до студії, де мене взули в дивні черевики та спробували навчити танцювати.

— Це можна назвати білою брехнею.

— Але все одно брехня.

— Вона ж виправдана. Це як з євреєм у підвалі.

— Яким іще євреєм?

— Фашисти стукають до тебе в двері та питають: «Ти переховуєш євреїв?» А ти кажеш: «Ні, не переховую». А насправді у твоєму льосі три родини сидять тихо, як церковні миші. Чи то пак миші в синагозі. То ось це виправдана брехня — Бог таке зрозуміє. — Вона знову смикнула мотузочку. — Бене?..

Я так і знав, що цього не уникнути. Вона ходила колами і нарешті прийшла. Я вповільнився, й мотузочка провисла.

— Бене!

— Що? — Я не озирався.

— Ти колись мені брехав?

Я повернувся та поглянув їй у вічі.

— Може бути.

Наша стежина завернула праворуч та почала спускатися з плато додолу. Іноді вітер розганяв щільну ковдру хмар унизу, і я бачив, як дорога звивається серпантином — ще кілометрів п’ятнадцять. Судячи з кількості звивин, ми невдовзі опинимося суттєво нижче. Може, навіть на тисячу метрів. Проблема полягала в тому, що стежка йшла під доволі великим кутом, і мені буде важко утримати сани.

Перші шість-вісім кілометрів минули чудово. Я легко йшов, сани ковзали вниз майже самі. На якусь мить навіть визирнуло сонце, і ми побачили блакитне небо. Проте надвечір дорога почала різко звиватись униз. Я вповільнився, намагаючись не квапитися. Сани можуть розігнатися, і тоді я точно їх не втримаю. Десь за годину до заходу сонця стежка взяла праворуч і простяглася долі величезною підковою, що завертала від нас кілометрів на п’ятнадцять, обходячи долину. Сама долина була невеличка, може, метрів шістсот завширшки, але схили гір навколо були дуже круті.

Я прикинув: півкілометра проти п’ятнадцяти. Якщо я зможу повільно спустити Ешлі на мотузці цим схилом, пропускаючи мотузку навколо дерев, то ми дістанемось іншого боку долини ще сьогодні ввечері. Це зменшить нашу приємну мандрівку на п’ятнадцять кілометрів. П’ятнадцять! Якщо нам пощастить, то ми дістанемося того ліхтаря вже завтра чи післязавтра.

— Що скажеш, якщо я запропоную невеличку пригоду?

— Що ти задумав?

Я пояснив свій план. Ешлі оглянула долину, дорогу та крутосхил, що спускався в долину метрів за чотириста праворуч від нас.