Владимир Ешкилев - Богиня і Консультант

Двійя навіть не дивилася в бік роззлощеного Реви, залишивши охоронця на волю Богині. Вона намагалася правильно проказати всі слова древнього закляття. Перед її очима знов стояв той старезний ягин, який уночі після загибелі матері й дядька споряджав Чуру [93] Чура (чарачура) – магічний двійник. : вкладав Камінь Богині у малу ляльку, зроблену з людської шкіри, потім обмащував її тістом, оспівував прасами [94] Праси (опроси) – звертання до Вищих Сил із проханням захисту. , запікав у печі й вкладав лаштовану таким робом могицю [95] Могиця (горща, сварбець) – містичний магніт, освячена капсула-закладка з магічним предметом. у велику ляльку-чуричку.

Давнє закляття важко зліплювалося в Двійовому горлі. Вона вперше промовляла його сама, без допомоги Старших. Їй здавалося, що тіні померлих Верховних Жриць стоять над нею, як на випробуванні і що кожна помилка загрожує їй смертю. Закляття має відбутися досконало, йому належить запечатати схованку, захистити Камінь від шукачів-яснобаченників силою землі-кревниці. Тоді, тої страшної ночі, старий ягин – почорнілий і заскорузлий, як корінь старого в’яза, – пояснив їй, що майбутнє усього Ковену Курана тепер залежитиме лише від неї, нової Верховної Жриці Двійї Третьої. Що навіть якби Чорний знищив усіх ягинів і жриць, а Камінь зберігся, то Ковен повстав би з небуття Силою Богині.

– …сангха війідех! – промовила вона нарешті останні слова закляття і на всю довжину руки запхала Чуру до дірки, котру прорили в горбі степові ховрахи. Така неглибока схованка не хвилювала жрицю: Богиня сама потурбується про підземний спокій своєї святині. Зрештою, світ рухається кругоплином-Сваргою, все повторюється під Сонцем, і подібна біда вже була колись за минулих днів. Тоді бойові маги войовничих кочовиків утигурів до ноги вирізали Ковен Курана за пекельних часів служіння Самари Восьмої. Самара за кілька годин до своєї загибелі заховала Камінь в степу, під великою брилою. Через півтора століття його знайшла дівчинка-ясновидиця, якій судилося стати Аратарою Шостою і відродити Ковен ще на одне тисячоліття.

Двійя Третя не боялася смерті. Не може бути легкою доля тої, яка несе печатку за все. Восьмій Самарі, розповідали їй Старші, теж не виповнилося й вісімнадцяти, коли криві ножі кочовиків припинили її служіння Богині. Двійя боялася лише того, що не витримає тортур, якщо – не допусти Богине! – Чорний схопить її живою. Тому вона ще вдома приготувала сильну отруту і довге залізне шило, яким легко пробити серце.

Зробивши заповідане, Двійя Третя подивилася в бік Реви, який спав, охопивши шию огира. Вона промовила: «Зарван, шаара!» і козак підвівся в сідлі, ошелешено мотаючи головою. Планетниця підійшла до нього.

– Чорний ще до вечора наздожене нас, – сказала Двійя, не звертаючи уваги на лютий погляд Реви. – Тобі його не здолати…

– Нащо ти… – почав козак, навіть не помітивши, що дівчина вже не каже йому «ви».

– …тому, коли він з’явиться, – з наростаючою владністю у голосі продовжила Верховна Жриця, – відрубаєш мені й Ранвірові голови. А Харко нехай вже зараз їде на схід, на Дон, подалі від нас. У нього добрий кінь, він утече. Накажи йому залишити нас, або… вбий його. Не треба, щоби хтось із нас потрапив до рук Чорного живим. Його тортури страшніші за смерть. Якщо ти не зробиш цього… тоді я зроблю. Але я не воїн, я не зможу вбити себе і брата без болю. Я…

– Дурне кажеш, дівко, – Рева дивився на неї радше зі співчуттям, аніж з роздратуванням. – Мене до вас приставлено не як убивника, а як охоронця.

– Ти боїшся, що Сірко здере з тебе шкіру, якщо ми загинемо? Не бійся. А от Чорний – той здере… Тиждень здиратиме, доки не розповіси всього, що йому треба.

Рева не дослухав, підхопив Двійю і посадив на коня перед собою. Він теж відчував, що вороги близько, і не хотів гаяти час на зайві теревені.

Молодий ящір, вкритий коротким червоним пір’ям, дивився на Західне море, неглибоке, яскраво-смарагдове і навдивовижу прозоре. Він був із Роду Драконів, найрозумніших у цій помірно розпеченій частині світу. Того дня він залишив прохололі арки Кам’яного Міста, щоби провести кілька ранкових годин у спогляданні й роздумах. Уже кілька днів щось непокоїло червоного ящера, і він ніяк не міг визначити причину цього занепокоєння.

Західне море завмерло, прохромлене до самого дна безжальними променями юної зірки, яку через мільйони років назвуть Сонцем. До ящера прийшло усвідомлення, що у світі щось незворотно змінилося. Усвідомлення прийшло раптово, немов усемогутні Повзучі Отці вийняли з довгастої голови молодого Дракона усі причини для впевненості. Крізь його плоть пробігли різкі хвилі жаху, які линули звідкись здалеку. З такої відстані, котру йому важко було уявити. Ящір із Роду Драконів побіг берегом, не розуміючи, що сталося. Він озирався навколо, але очі рептилії, спроможні дивитися навсібіч, не зауважили нічого незвичного. Жорстко і гостро світив на антрацитовому полі неба блакитнуватий диск. Білим піском блукали барвисті пласкі краби і щитоноски. Але нові хвилі жаху досягли свідомості молодого Дракона. Десь далеко-далеко гинули мільйони мільйонів живих істот, розчавлені неспівмірною з його світом силою.