Юрий Винничук - Ги-ги-и

Я калатаю ложечкою усе швидше і швидше. Небавом усі вони кружляють у дикому вирі, в якому зникає прозорість вина.

Оплетені густо водоростями, скидаються тепер на зелених птахів, що потрапили в ловецькі мережі. Вони кружляють навздогін за моєю ложечкою, мов навіжені доньки вітрів. Здавалося, ніби крутиться чортове колесо. Швидкість його зростає. Посередині склянки утворюється глибокий повітряний колодязь, що сягає мало не до самого дна.

І тут я помічаю, що вже не володію своєю рукою, вона починає крутитися сама по собі. Я хочу спинити її, але не можу. Вона крутиться усе швидше і швидше, і в міру зростання швидкості її затягує в цей винний вир.

Я захльобуюсь, другою рукою пробую зловитися за край склянки, але мене закручує з такою силою, що рука лише ковзає.

Чую, як об мої ноги б’ються тіла русалок, слизькі тіла, холодні тіла. Ловлю останній ковток повітря і щезаю у склянці. Довкола червоно аж горить, а в тій червіні – зелені тіла русалок, чиї сонячні перса тягнуть мене усе вглиб і вглиб, туди, звідки нема вороття – на саме дно голубої склянки, яку зараз тримаєш ти у руці і збираєшся випити.

1986

В небі жовтому – риби чудовні – очі витріщені від подиву. Золотая луска аж плавиться на сонці й тече вниз ясна карамель. Риби ворушать жабрами і кажуть «О».

Надвечір, коли хмари їх всіх затулили, і посіявся дощик дрібний, сірі топельці про нас згадали і до наших будинків приплинули. Вони припадали до наших вікон, розпластавши ніякі обличчя до мокрих шиб і губами робили «О». І дивились, дивились на все, що в кімнаті у нас відбувається.

Під їхніми пильними поглядами ми поводили себе дуже нервово, нам усе падало з рук. Не було й мови, аби хтось із нас дозволив собі у цей час любитися. Вони стежили кожен наш рух.

Мені не забути, як того вечора найвродливіша в світі топельниця приплила до мого вікна. Показувала по частинах дивне тіло своє, чаклувала і вирувала… руками ніжними закликала… цілувала шибу так палко, начеб цілувала мене. Я навіть чув її подих – холодний і свіжий, як ранок узимку.

Тихий шепіт її прокочувався по хаті і танув у найглухіших закутках. Чим я мав оборонитися?

Я зачинився у шафі, запорпався у вбрання, просмерджене нафталіном, і почав уявляти тебе. Але ти чомусь не здатна була витіснити тіла топельниці.

Її шепіт ласкавий і тут мене розшукав, обволік мене й заколисав.

Коли я прокинуся, задихнувшись на смерть від нафталіну, то попрошуся до топельців, щоб зустрітися з нею. Часом запливати у рідне місто. Цілувати шиби вечірні і тихо муркотіти комусь колискову.

1986

Коли я розплющив очі, то побачив чотири голі жінки, що хижо клацали зубами. Вони обступили ліжко з чотирьох сторін і ласо придивлялися, начеб вибирали смачніший шматок.

На стелі ясно горіли зорі, і блимав світлом якийсь заблуканий літак.

Вітер зняв ціле вітрило піску і проніс його над головою.

З темних таємних глибин підлоги випірнали холодні риби і блискали люто очима. Я чув, як ворушаться їхні плавники.

Хтось тесав камінь і тяжко стогнав.

Впав обірваний ланцюг.

– Почнемо, – сказали чотири жінки і пов’язали собі на шиї серветки.

В руках їхніх з’явилися виделки і ножі.

– А посолити? – сказала одна і посипала мене сіллю.

– А поперчити? – спитала друга і посипала мене перцем.

– А сметани? – згадала третя і полила мене сметаною.

– А кропу? – схопилася четверта і посипала мене кропом.

Водночас чотири виделки увіткнулися в мене, чотири ножі почали тяти мою живу плоть.

Вони старанно розжовували моє м’ясо. Ось одна задерла голову і виплюнула кістку. Підбитий літак закрутився і штопором полетів додолу, з виляском вдарився об підлогу і пішов на дно. Сполохані риби забили хвостами, але хутко заспокоїлися.

Той, хто тесав камінь, завмер і сторожко прислухався.

Ланцюг відповз на безпечну відстань.

Десь далеко-далеко дзижчала бджола понад мертвою липою.

1986

Сірник упав мені на ногу. Нога хруснула. Я втратив свідомість.

Коли очуняв, то побачив, що лежу на горі трупів і серед трупів.

Я теж був трупом, бо не міг ворухнути жодною частиною тіла. Можливо тому, що був їх позбавлений.

Наче сірник серед сірників.

1986

Їхні маленькі пампулясті личка несподівано вигулькнули на закруті сходової клітки. Я зупинився. Вони стояли внизу і мовчки дивились на мене. Двоє малих дітей у плетених шапочках.