Пауло Коэльо - Переможець завжди самотнiй

«Яка дурна анімація», — думає Єва.

Номер знову невідомий. Єва вагається, чи відкривати текст, але цікавість перемагає страх.

— Схоже, якийсь шанувальник роздобув номер твого телефону, — жартує Хамід. — Ти ніколи не одержувала стільки повідомлень, як сьогодні.

— Можливо.

Але насправді їй би хотілося сказати йому: «Невже ти нічого не помічаєш? Ми з тобою вже два роки разом, а ти не бачиш, який страх навалюється на мене. Чи ти думаєш, що в мене менструація й більш нічого?»

Вона вдає незворушність, читаючи текст повідомлення:

«Заради тебе я знищив ще один світ. І вже починаю себе запитувати, чи варто мені це робити, бо ти, схоже, нічого не розумієш. Твоє серце вмерло».

— Хто це? — запитує Хамід.

— Не маю найменшого уявлення. Номер не висвічується. Але хіба погано мати шанувальника — хай навіть невідомого?

Три вбивства. Середню річну статистику перевищено за кілька годин і перевищено відразу на п’ятдесят відсотків. Він іде до автомобіля й набирає спеціальну частоту по рації.

— У місті діє серійний убивця.

Голос на протилежному кінці лінії щось бурмоче у відповідь. Ефірний шум поглинає деякі слова, але Савуа зрозумів запитання.

— Ні, цілковитої певності я не маю. Але й сумнівів у мене нема.

Ще якісь слова у відповідь, спотворені шумом.

— Я не збожеволів, пане комісар, і я не вдаюся в суперечності. Ось вам приклад: я не маю цілковитої певності, що мені вчасно надішлють мою платню в кінці місяця, але й сумнівів у тому, що її надішлють, у мене нема. Я пояснив свою точку зору?

Ефірні перешкоди й роздратований голос на протилежному кінці лінії.

— Я не обговорюю питання своєї платні, але певність і сумніви можуть співіснувати, а надто в нашій професії. Гаразд, облишмо цю тему й перейдімо до того, що нас справді цікавить. Немає нічого дивного в тому, що теленовини повідомляють про три вбивства, бо одна з жертв щойно померла в лікарні. Очевидно тільки те, що всі вони були вчинені вельми хитромудрими способами і цього, звичайно, не досить, аби дійти певного висновку, що вони пов’язані між собою. Але несподівано Канн перетворюється на небезпечне місто. І якщо завтра ще когось уб’ють, то обов’язково почнуться розмови про те, що в місті діє вбивця-маніяк. І що нам тоді робити?

Відповідь комісара, спотворена шумом, проте зрозуміла.

— Атож, я тут, на місці третього вбивства. Хлопець, який був його свідком, розповідає про те, що бачив, усім. А сьогодні журналістів та фотографів у нашому місті стільки, що їх можна знайти в кожній шпарині. Я думав, що всі вони будуть на червоному килимі, але, схоже, помилявся. Правда в тому, що репортерів у нас значно більше, аніж новин.

Тріскотіння в ефірі й відповідь комісара. Савуа дістає з кишені блокнот і записує в ньому адресу.

— Гаразд. Я негайно виїду звідси до Монте-Карло й поговорю з тим чоловіком, на якого ви мені вказали.

Тріскотіння в ефірі припинилося. Особа на протилежному кінці лінії урвала зв’язок.

Савуа йде в кінець пірса, вмикає сирену на даху свого автомобіля на максимальну гучність — і мчить геть, немов божевільний, сподіваючись відвернути увагу репортерів на інший злочин, якого не існує. Але вони знають цей фокус і не рушають із місця, розпитують хлопця далі.

Савуа почав відчувати збудження. Нарешті він зможе покинути цю паперову роботу, передавши її комусь із підлеглих, і присвятити себе тому, про що завжди мріяв: зайнятися розплутуванням убивств, що суперечили всякій логіці. Йому хотілося знайти в цьому якийсь резон — серійний убивця з’явився в місті й починає тероризувати його жителів. З огляду на ту швидкість, із якою сьогодні поширюється інформація, незабаром йому доведеться стояти перед спалахами фотокамер і пояснювати, що «поки що нічого не доведено», але говорити це так, щоб ніхто йому не повірив і зблиски не згасали доти, доки злочинця не буде схоплено. Бо, попри весь свій гламур, Канн залишається невеличким провінційним містечком — де всі знають, щó відбувається і де знайти вбивцю буде неважко.

Слава. Відомість.

То невже він думає тільки про себе, а не про добробут і безпеку городян?

Але що поганого в тому, якщо він хоче знайти трохи слави й для себе, після того як протягом багатьох років мусив співіснувати з цими дванадцятьма днями, коли всі прагнуть здаватися набагато значущішими, ніж вони насправді є. Прагнення чимось відзначитися заражає всіх. Усі прагнуть, щоб їхня праця була визнана публікою; кінематографісти тут нічим не відрізняються від інших.