Пауло Коэльо - Переможець завжди самотнiй

«Облиш думати про славу; вона прийде сама, якщо ти добре виконаєш свою роботу. Не забувай, до того ж, що вона примхлива; уяви собі, що буде, якщо ти виявишся неспроможним виконати покладену на тебе місію. Твоя ганьба також буде публічною.

Зосередься».

Після того як він майже двадцять років працював на різних посадах у поліції, зумів піднятися на кілька щаблів по службовій драбині, перечитав гори рапортів та документів, він дійшов висновку, що в більшості випадків, коли йдеться про розкриття злочину, інтуїція важить не менше, ніж логіка. Головну небезпеку для нього тепер, коли він їде в Монте-Карло, становить не вбивця — виснажений величезною кількістю адреналіну, який змішався з його кров’ю, і наляканий, адже він знає, що хтось бачив його на місці злочину. Головний його ворог — преса. Журналісти також знають про те, що інтуїція важить у розслідуванні злочинів не менше, ніж техніка. І якщо їм пощастить знайти бодай мінімальний зв’язок між трьома вбивствами, поліція цілком утратить контроль над подіями, і кінофестиваль може перетворитися на абсолютний хаос, коли люди боятимуться виходити на вулиці, іноземці роз’їдуться ще до його закінчення, комерсанти звинуватять поліцію в неефективності, про це писатимуть газети всього світу, адже серійний убивця, що діє в реальному житті, завжди цікавить усіх більше, аніж ті, кого показують на екранах.

І в наступні роки Каннський кінофестиваль уже не буде таким, яким був: запанує міф терору, розкіш і гламур виберуть собі інше, безпечніше, місто, в якому демонструватимуть свою продукцію, і потроху бучне свято кіномистецтва з майже шістдесятирічною історією перетвориться на щось мало значуще й більш не потраплятиме під сліпуче світло прожекторів та на сторінки журналів і газет.

Тож на ньому лежить велика відповідальність. А точніше, навіть дві великі відповідальності: перша полягає в тому, щоб якнайшвидше знайти автора цих злочинів і не допустити, аби ще один труп з’явився на підконтрольній йому території; друга — він повинен приборкати пресу.

Логіка. Він повинен міркувати логічно. Хто з цих репортерів, що тут присутні й здебільшого прибули до Канна з далеких міст, має точне уявлення про те, скільки злочинів відбулося на цій території? Кому з них спаде на думку зателефонувати до штабу Національної гвардії й поцікавитися статистикою? Логічна відповідь на це запитання: нікому. Вони думають тільки про те, щó відбулося в цю хвилину. Звичайно, вони збуджені тим, що великий продюсер пережив серцевий напад на одному з традиційних обідів, які влаштовують для гостей фестивалю. Але ніхто досі не знає, що він був отруєний, — висновок судового лікаря лежить на задньому сидінні його машини. Ніхто досі не знає — і, либонь, не довідається ніколи, — що мертвий продюсер був важливою ланкою в системі злочинного відмивання грошей.

Відповідь нелогічна: за всіх обставин знаходиться хтось, хто думає не так, як інші. Тому треба, в міру можливості, дати всі необхідні пояснення, організувати колективну прес-конференцію, але на ній говорити лише про вбивство американської продюсерші, чий труп знайдено на лаві, на пляжі; у такому разі інші інциденти будуть негайно забуті.

Убито жінку, яка була помітною постаттю у світі кіномистецтва. Хто після цього зацікавиться смертю нікому не відомої дівчини, що торгувала кустарними сувенірами? Найімовірніше, усі прийдуть до того самого висновку, що й він на самому початку свого розслідування: передозування наркотиками.

Тут ніякого ризику він не бачить.

Повернімося до жінки-продюсера. Схоже, вона не була такою вже значною постаттю, бо інакше комісар давно вже зателефонував би йому на мобільний. Які ж маємо факти? Добре вдягнений чоловік віком близько сорока років, з просивиною у волоссі розмовляв із нею протягом певного часу, поки вони милувалися призахідним сонцем, а хлопець-підліток спостерігав за ними, ховаючись за каменями. Угородивши жінці в тіло стилет із хірургічною точністю, убивця повільно пішов геть і вже змішався із сотнями, тисячами схожих на себе людей.

Самуа на кілька хвилин вимикає сирену й телефонує інспекторові, своєму заступникові, який залишився на місці злочину і тепер, певно, відповідає на запитання, хоч мусив би ставити їх. Він радить йому відповідати катам-журналістам, які завжди пхаються вперед зі своїми поквапними висновками, що це «майже напевне» було вбивство з ревнощів.

— Тільки не кажи, що нам це точно відомо. Скажи, на це вказують обставини, за яких сталося вбивство. Вони були там удвох і, певно, кохалися. Тож не йшлося ані про грабунок, ані про помсту, а про драматичне розв’язання проблем особистого характеру. Але намагайся не брехати; твої твердження записуватимуть і згодом можуть використати проти тебе.