Пауло Коэльо - Переможець завжди самотнiй

Так вони зможуть підтримати себе в добрій формі й, одягнувшись із вишуканою недбалістю, приходять на звані обіди, де зможуть поїсти безкоштовно й відчути свою значущість, позаяк їх було сюди запрошено, на вечері, де треба платити великі гроші або мати зв’язки в дуже високих колах, на вечірки, що починаються відразу після вечері й тривають до ранку, після чого вони п’ють каву або віскі в барах готелю. Усе це супроводжується безперервними візитами до туалетної кімнати, щоб підновити макіяж, поправити краватку, обтрусити з піджака волосинки або порошинки, перевірити, чи нанесена на губи помада зберегла свою форму.

Зрештою вони повертаються до своїх апартаментів у готелі, де їх уже чекає розстелене ліжко, меню ранкової кави, прогноз погоди, шоколадна цукерка (яку вони відразу викидають, бо це — зайві калорії), конверт, на якому каліграфічним почерком написане їхнє ім’я (і який вони ніколи не відкривають, бо це лише вітальне послання від управителя готелю), трохи осторонь стоїть кошик із фруктами (що їх вони жадібно пожирають, бо фрукти містять у собі добру порцію клітковини, яка дуже корисна для травлення й запобігає утворенню газів). Скидаючи краватку, сукню або смокінг, обтираючи макіяж, вони кажуть, звертаючись до самих себе: нічого, нічого важливого сьогодні не сталося; можливо, завтра буде кращий день.

Єва вдягнена дуже гарно, на ній сукня від ХХ, яка водночас відзначається скромністю й вишуканою елегантністю. Вони проходять і сідають на свої місця біля самого подіуму, поруч із площадкою, відведеною для фотографів, де ті вже починають розставляти свою апаратуру.

До них підходить один із журналістів і ставить звичне запитання:

— Пане Хусейн, який фільм із тих, що ви вже бачили, вам видався найкращим?

Відповідь також не позначена оригінальністю:

— Я вважаю передчасним висловлювати якусь думку. Я бачив багато гарних та цікавих фільмів, проте волію дати їм остаточну оцінку по завершенні фестивалю.

Насправді ж він не бачив жодного фільму. Згодом він запитає в Джибсона, який же з фільмів було визнано «найкращим фільмом року».

Білява дівчина, дуже чемна й дуже добре вдягнена, просить репортера відійти. Вона запитує, чи прийдуть вони на коктейль, який уряд Бельгії влаштовує після показу. Повідомляє, що тут присутній один із міністрів, який хотів би поговорити з ним. Хамід обмірковує запрошення, він думає про те, що ця країна вкладає дуже великі гроші в те, щоб її модельєри могли вийти на широку міжнародну арену й у такий спосіб допомогли їй відновити блиск, який вона втратила після того, як її африканські колонії здобули незалежність.

— Атож, ми прийдемо випити по келиху шампанського, — каже він.

— Якщо не помиляюся, то в нас відразу після показу зустріч із Джибсоном, — каже Єва.

Хамід визнає, що й справді забув про призначену зустріч, але він неодмінно сконтактується з міністром потім.

Кілька фотографів помічають, що вони тут, і починають клацати апаратами. У ці хвилини вони тут єдині особи, які можуть зацікавити пресу. Трохи згодом з’являються кілька манекенниць, які мали бучний успіх у минулому, вони позують і всміхаються, дають автографи кільком погано вдягненим особам, що сидять у партері й роблять усе можливе для того, щоб їх помітили, — у сподіванні, що їхні обличчя знову з’являться на сторінках преси. Фотографи обертаються до них, знаючи, що роблять це, щоб виконати свій обов’язок та задовольнити своїх редакторів, жоден зі знімків не буде надрукований. Мода — це сьогоднішній день; манекенниць трирічної давності — за винятком тих, котрі зуміли затриматися на сторінках газет і журналів, завдяки скандалам, що їх майстерно роздмухали їхні агенти, або завдяки тому, що справді змогли виділитися із загальної маси, — тепер пам’ятають лише ті люди, які юрмляться за металевими загорожами, що їх ставлять перед готелями, або старі дами, що не встигають за тією швидкістю, з якою змінюються речі у світі.

І старі моделі (а «старими» вважають дівчат, що досягли фатального віку в 25 років) чудово це розуміють і з’являються тут не тому, що сподіваються знову вийти на подіум: межа їхніх сьогоднішніх мрій — здобути бодай якусь роль у фільмі або стати ведучою однієї із телевізійних передач.

Хто ж сьогодні вийде на подіум, окрім Жасмини, заради якої і прийшов сюди він, Хусейн?

Безперечно, тут не буде жодної з чотирьох або п’ятьох топ-моделей світу, бо вони роблять тільки те, що їм хочеться, заробляючи величезні гроші, і їм немає найменшого інтересу з’явитися в Канні, щоб сприяти успіху когось іншого. Хамід сподівається побачити тут двох або трьох моделей класу А, таких, як Жасмина, що зароблять по півтори тисячі євро за сьогоднішній вихід; для цього треба мати харизму, а головне — перспективу в індустрії моди. Ще дві або три моделі належатимуть до класу В, це професіоналки, які досконало вміють ходити по подіуму, мають адекватні силуети, але не мають щастя бути запрошеними на всілякі гала-вечірки та врочисті події — їм платять по шістсот-вісімсот євро. Решту групи складуть манекенниці класу С, дівчата, вже затягнуті в круговерть показів, але які одержують лише по двісті-триста євро, поки «не набудуть необхідного досвіду».