Пауло Коэльо - Переможець завжди самотнiй

У Радянському Союзі моди не існувало. Там почали довідуватися про те, що діється на решті планети, тільки тоді, коли впала Берлінська стіна і в країну стали надходити іноземні журнали. Вона на той час була вже підлітком і тепер могла робити набагато яскравіші й цікавіші колажі, й одного дня наважилася поговорити з батьками і сказала їм, що мріє створювати нові моделі одягу.

Проте, коли вона закінчила школу, батьки послали її навчатися на юридичний факультет. Хоч вони й були вельми задоволені щойно здобутою свободою, проте вважали, що деякі капіталістичні ідеї можуть зруйнувати їхню країну, відвернути народ від справжнього мистецтва, замінити твори Толстого й Пушкіна авантюрними романами про шпигунів, зіпсувати класичний балет модерновими спотвореннями. Їхню дочку треба було негайно рятувати від моральної деградації, яка прийшла разом із кока-колою та розкішними лімузинами. В університеті вона познайомилася з порядним, амбітним хлопцем, котрий думав точнісінько, як вона: ми не повинні припускати можливості, що режим, який існував у нашій країні, повернеться. Він відійшов — і назавжди. І треба починати нове життя.

Їй дуже подобався той хлопець. Вони стали зустрічатися. Вона бачила, що він розумний і багато чого досягне у своєму житті. Він був спроможний розуміти її. Звичайно ж, йому довелося повоювати в Афганістані, він навіть був поранений у бою, але рана його не була тяжкою; він ніколи не згадував про своє минуле і протягом тих багатьох років, які вони прожили разом, вона жодного разу не помітила в ньому слідів душевного розладу або психічної травми.

Одного ранку він прийшов до неї з букетом троянд. Сказав, що йде з університету, бо хоче розпочати власний бізнес. І сказав, що хоче одружитися з нею. Вона погодилася; і хоч на той час вона не мала до нього інших почуттів, крім товариського захоплення, проте сподівалася, що кохання прийде під час спільного життя. Крім того, той хлопець був єдиним, хто її по-справжньому розумів і підбадьорював; якщо вона втратить цю нагоду, то, можливо, більш ніколи не зустріне чоловіка, котрий прийме її такою, яка вона є.

Вони одружилися без особливих формальностей і без підтримки своїх родин. Хлопцеві давали гроші особи, що здавалися їй небезпечними, але вона нічого не могла вдіяти. Потроху заснована ним компанія почала зростати. Після того як вони прожили разом майже чотири роки — помираючи від страху — поставила перед ним свою першу вимогу: щоб він негайно розплатився з особами, які позичали йому гроші в минулому і які здавалися мало зацікавленими повернути їх назад. Він послухався її поради і згодом не раз дякував їй за це.

Минали роки, протягом яких їм довелося пережити чимало невдач і поразок, безсонних ночей, а потім обрій перед ними зненацька почав прояснюватися, їхні справи стали швидко поліпшуватися, і, як ото розповідається у відомій дитячій казці, гидке каченя перетворилося на прекрасного лебедя, яким палко захоплювалися геть усі.

Єва стала нарікати на своє життя домогосподарки. Замість зреагувати на це так, як зреагували б чоловіки її подруг, які вважали, що жінка втрачає жіночність, коли йде працювати, Ігор купив їй ательє в одному з найпрестижніших кварталів Москви. Вона продавала там одяг, скроєний за моделями найбільших світових фірм високої моди, хоч ніколи не наважувалася створювати власні моделі. Проте робота давала їй іще одну втіху: вона подорожувала, відвідуючи салони високої моди, зустрічалася з цікавими людьми й саме тоді познайомилася з Хамідом. Але навіть сьогодні вона не знала, чи кохає його — якби її про це запитали, то найімовірнішою відповіддю була б: «Ні». Але вона почувала себе зручно й затишно поруч із ним. І не мала чого втрачати, коли він признався, що ніколи досі не зустрічав такої жінки, як вона, й запропонував жити разом. Вона не мала дітей. Її чоловік, як то кажуть, одружений зі своєю роботою і навряд чи й помітить її відсутність.

«Я все покинула, — сказала Єва (він почув це на одному із записів). — І не шкодую про своє рішення. Я зробила б те саме, навіть якби Хамід — усупереч моїй волі, до речі, — не купив чудову віллу в Іспанії й не записав її на моє ім’я. Я зробила б те саме, навіть якби Ігор, мій колишній чоловік, запропонував мені половину свого статку. Я зробила б те саме тому, що не хочу більше боятися. Якщо один із найжаданіших чоловіків світу хоче бути поруч зі мною, то я, либонь, краща, аніж про себе думаю».

З іншого запису Ігор довідався, що його кохана переживає дуже серйозні психологічні проблеми.