Пауло Коэльо - Переможець завжди самотнiй

Існує лише один спосіб розв’язати цю проблему — покінчити з ним.

Тепер усе зрозуміло, й Савуа точно знає, як розгорталися події. І йому залишається тільки зайнятися своєю звичною справою.

Паперами.

Написати рапорт, відіслати його в Європол, нехай тамтешні бюрократи займуться пошуком убивць, бо йдеться про справу, яка може допомогти багатьом людям піднятися вище по службовій драбині, що досить рідко трапляється в застояному болоті тих структур. Це розслідування неодмінно має дати результат, але ніхто з його начальників не повірив би, що провінційний детектив із глухого містечка Франції (бо, зрештою, Канн, попри весь свій блиск і гламур, залишається глухим провінційним містечком протягом решти 350 днів року).

Савуа підозрює, що вбивство скоїв один із двох особистих охоронців Джавіца, які в той час сиділи за столом, бо отруту можна було впорснути в тіло жертви лише з дуже близької відстані. Але у своєму рапорті він про це не напише. Він витратить ще чимало паперу, щоб записати свідчення якомога більшої кількості людей, що були присутні на тій вечірці, не знайде серед них жодного свідка й у рамках своєї юрисдикції закриє справу — після того як обміняється кількома факсами та електронними посланнями з департаментами, які стоять вище від його власного, — на це йому може знадобитися кілька днів, але навряд чи більше.

Потім він повернеться до своїх двох середньостатичних убивств на рік, до бійок, до сварок і до штрафів за не туди вивезене сміття, тоді як йому пощастило протягом короткого часу перебувати так близько до справи, яка могла б набути міжнародного розголосу. Його юнацькі мрії — поліпшити світ, сприяти утворенню безпечнішого й справедливішого суспільства, зробити кар’єру, здобути посаду десь близько до міністерства юстиції, забезпечити комфортабельніше життя своїй дружині та дітям, докласти всіх зусиль для того, щоб громадяни почали ставитися інакше до служителів правопорядку, показавши на власному прикладі, що серед поліціянтів зустрічаються чесні й порядні люди, — завжди наштовхуються на одну й ту саму перешкоду.

На гору паперів.

Тераса перед баром «Мартінеса» заповнена людьми, й Ігор віддає собі належне за свою передбачливість; хоч йому ніколи раніше не доводилося бувати в цьому місті, він замовив столик наперед — угадавши, що ситуація буде саме такою, якою вона тепер є. Він замовляє чай із грінками, закурює сигарету, озирається довкола й бачить те саме, що міг би побачити в будь-якому шикарному розважальному закладі світу: жінки, накачані ботоксом, з очевидними ознаками анорексії й дами старшого віку, обвішані коштовностями, — багато з них їдять морозиво, чоловіки з молодими дівчатами та подружжя зі знудженим виглядом, усміхнені дівчата з келихами прохолоджувальних трунків, що позбавлені калорій, — кожна вдає, ніби цілком поглинута розмовою зі своєю сусідкою, але погляд її ковзає від одного кінця тераси до іншого в надії натрапити там на щось цікаве.

І лише за одним столиком картина трохи інша. Троє чоловіків і дві жінки розклали там якісь папери між бляшанками з пивом і тихо сперечаються та обговорюють цифри у калькуляторі. Здається, тут тільки вони зайняті якоюсь справою, але насправді це не так. Тут усі зайняті однією справою й усіх цікавить лише одне.

Засвітитися.

А якщо їм пощастить засвітитися, звернути на себе увагу, то це приведе їх до Слави. А Слава, якщо все буде добре, приведе до Могутності. Магічне слово, що перетворює людину на напівбога, на недосяжного кумира, який не вважає за потрібне з кимось розмовляти, комусь на щось відповідати і звик, що всі його бажання відразу задовольняються, який розбуджує гостру заздрість і ревнощі, коли проїздить у своєму лімузині із затемненими шибками або у фантастично дорогому спортивному автомобілі. Для нього не існує непідкорених вершин, і він перемагає всюди, куди скине оком. Гості, що сидять на цій терасі, вже перетнули певний бар’єр — вони більш не стовбичать на вулиці з наставленими фотоапаратами, за металевими огорожами, чекаючи, коли хтось вийде крізь парадні двері й подарує їм кілька промінчиків від своєї слави. Так, вони вже сидять у холі готелю, й тепер їм залишається тільки здобути могутність і славу, причому не має значення, в якій саме галузі. Чоловіки знають, що проблема не в тому, скільки їм років, а в тому, зуміють чи не зуміють вони налагодити необхідні зв’язки. Проте дівчата, що оглядають тепер терасу з такою пильністю, якій позаздрили б і досвідчені зубри приватної охорони, гостро відчувають наближення того небезпечного віку, коли вони втратять усі можливості чогось домогтися завдяки своїй жіночій красі. Дамам старшого віку хотілося б, щоб їх цінували та шанували за їхні таланти та їхній розум, але діаманти затьмарюють будь-яку можливість роздивитися ці дари. Подружжя сподіваються, що хтось, проминаючи їх, привітається з ними, а всі обернуться до них і подумають: «Це хтось відомий». А може, і знаменитий, хто знає? Синдром слави. Він спроможний руйнувати кар’єри, розбивати шлюби, нищити християнські цінності, засліплювати і мудрих, і невігласів. Великі вчені одержали високу премію і з цієї причини припинили свої дослідження, які могли б облагодіяти людство, й почали виступати з доповідями та лекціями, що тішать їх еґо та поповнюють банківський рахунок. Індіанець з амазонської сельви, всиновлений знаменитим співаком, дійшов висновку, що експлуатується його злиденне походження. Поборник справедливості, що тяжко працює, захищаючи права людей, яким поталанило в житті менше, вирішує взяти на себе конкретний громадський обов’язок, виграє вибори й відтоді починає вважати, що йому все дозволено, аж поки одного дня його застають у готелі, де він розважається з професіоналом сексу, оплативши його послуги грішми платників податків.