Пауло Коэльо: Переможець завжди самотнiй

Він приймає душ, спускається випити кави до ресторану, де майже всі столи вільні, й іде прогулятися по набережній Круазетт, де вишикувалися в ряд найфешенебельніші готелі міста. Вуличного руху немає — одна смуга перекрита й по ній пропускають лише машини, які мають спеціальний дозвіл. Друга смуга також порожня, бо жителі міста лише готуються їхати на роботу.

Він не віддається сумним роздумам — він уже подолав той найважчий у своєму житті період, коли почуття горя й ненависті не давали йому заснути. Сьогодні вдень він спроможний зрозуміти поведінку Єви: зрештою, моногамія — лише міф, силоміць накинутий людям. Ігор прочитав чимало літератури, присвяченої цій темі: тут ідеться не про надлишок гормонів, не про марнославство чи гординю, а про генетичну схильність, притаманну майже всім представникам тваринного світу.

Наукові дослідження не можуть брехати: учені, які досліджували проблему батьківства на матеріалі птахів, мавп, лисиць, відкрили, що особини цих порід об’єднуються в пари, дуже схожі на шлюб, але це аж ніяк не означає, що вони зберігають вірність одне одному. У сімдесяти відсотках випадків народжене ними дитинча — байстрюк. Ігор добре запам’ятав один абзац зі статті Дейвіда Бейраша, професора психології в університеті Сіетла, штат Вашинґтон:

«Розповідають, ніби шлюбні стосунки лебедів відзначаються особливою вірністю, але це теж неправда. Єдиний вид живих організмів, де не буває подружньої зради, — це амеба Diplozon paradoxum . Партнери там зустрічаються ще в ранній молодості, і їхні тіла зливаються в один організм. Решта живих створінь не цураються зради».

Тому він не має підстав звинувачувати Єву — вона лише піддалася інстинкту, притаманному людській породі. Та позаяк вона була вихована на суспільних забобонах, які не шанують законів природи, то, певно, тепер почувається винною, думає, що він її не кохає більше, що ніколи її не простить. Навпаки, він готовий на все — навіть надсилати їй повідомлення, сигналами яких буде знищення світів та всесвітів інших людей, аби до неї дійшло, що для нього вона досі бажана і що минуле може бути поховане без жодних запитань.

Він бачить дівчину, яка розкладає на хіднику свій товар. Якісь кустарні сувеніри сумнівного смаку.

Ось вона, його жертва. Вона стане тим посланням, яке він повинен відіслати і яке його адресат зрозуміє відразу, щойно воно надійде. Перш ніж підійти до дівчини, він подивився на неї з ніжністю; вона навіть не здогадується, що незабаром, якщо все буде, як він задумав, її душа помандрує за хмари, назавжди звільнена від ідіотської праці, яка ніколи не дозволить їй потрапити туди, куди мандрують її мрії.

— Скільки коштує? — запитує він доброю французькою мовою.

— Що ви хочете купити?

— Усе.

Дівчина, якій не більше двадцяти років, усміхається.

— Мені не вперше пропонують купити весь мій товар. Наступним запитанням буде: а ви не хочете прогулятися зі мною? Ви надто гарна, щоб сидіти тут і торгувати цими речами. Я…

— Ні, це не про мене. Я не працюю в кіно. Я не маю наміру зробити з тебе актрису й змінити твоє життя. Мене також не цікавлять речі, які ти продаєш. Мені треба тільки поговорити з тобою, й ми можемо зробити це прямо тут.

Дівчина відводить погляд кудись убік.

— Ці речі роблять мої батьки, і я пишаюся, що вони залучили до своєї роботи й мене. Колинебудь хтось сюди приїде й зуміє оцінити їхню справжню вартість. Будь ласка, ідіть собі далі своєю дорогою, вам неважко буде знайти людину, яка залюбки вислухає все, що ви захочете їй сказати.

Ігор дістає з кишені жмут банкнот і обережно кладе їх біля її товару.

— Пробач, якщо я тебе неумисне образив. Я сказав це лише для того, щоб ти знизила ціну. Дуже радий познайомитися з тобою, мене звуть Ігор Далев. Я лише вчора прибув із Москви, й думки мені трохи плутаються через різницю в часі.

— Мене звати Олівія, — каже дівчина, вдавши, ніби вірить його брехні.

Не запитавши дозволу, він сідає поруч із нею. Вона трохи відсувається.

— Про що вам хочеться поговорити?

— Візьми спочатку гроші.

Олівія вагається. Але, розглянувшись навкруги, розуміє, що їй нема чого боятися. На єдиній дозволеній для проїзду смузі вже з’явилися перші автомобілі, група молодиків прямують на пляж, по тротуару наближається літнє подружжя. Дівчина кладе гроші до сумочки, не порахувавши, скільки там їх є, — вона вже має достатній досвід, аби зрозуміти, що їх там більше, ніж досить.

— Дякую, що прийняла мою пропозицію, — відповідає росіянин. — Про що я хочу поговорити? Власне кажучи, ні про що важливе.