Пауло Коэльо - Переможець завжди самотнiй

Подивися на Суперклас, який нас оточує і який вважає себе таким важливим, наділеним почуттям соціальної справедливості, адже на доброчинних аукціонах ці люди платять за нічим не прикметні речі величезні гроші, які потім знаходять широке використання, від «допомоги безпритульним у Руанді» до «порятунку китайських панд». Для них панди та люди, що помирають від голоду, означають одне й те саме: можливість похизуватися, відчути себе корисними. Чи доводилося їм воювати? Ні, вони лише розв’язують війни, але участі в них не беруть. Якщо результату досягнуто — заслуга їхня. Якщо ні — провина лежить на інших. Вони себе надто люблять.

— Коханий, я хотіла б тебе ще дещо запитати…

У цю мить розпорядник аукціону піднявся на сцену й подякував усім, хто прийшов на сьогоднішню вечерю. Зібрані кошти будуть використані на закупівлю ліків для таборів біженців в Африці.

— А знаєш, чого він не каже? — провадив Ігор, ніби не почув її слів. — Що лише десять відсотків від зібраних грошей будуть використані за своїм призначенням. А решта підуть на оплату сьогоднішнього вечора — на оренду зали, на трунки та наїдки, на гонорар тим особам, яким «спала на думку ця блискуча ідея», можеш не сумніватися, усім заплатять за найвищими ставками. Вони навіть убогість використовують для свого збагачення.

— А що ж тоді тут робимо ми?

— Ми тут, бо ми повинні бути тут. Це частина моєї роботи. Я не відчуваю найменшої потреби ані рятувати Руанду, ані надсилати ліки біженцям, але я принаймні це усвідомлюю. Що ж до інших, то вони використовують гроші, щоб очистити свою совість та свої душі від почуття вини. До речі, коли в Руанді відбувався геноцид, я фінансував невеличкий військовий загін зі своїх друзів, які змогли врятувати понад дві тисячі людей із племен тутсі та хуту, що вирізали одні одних. Ти це знала?

— Ти мені ніколи не розповідав.

— Не було потреби. Ти ж знаєш, мене дуже мало обходять інші.

Доброчинний аукціон почався з продажу невеличкої валізки від Луї Віттона. Її продали вдесятеро дорожче, ніж вона коштувала. Ігор спостерігав за всім, що відбувалося, незворушним поглядом, а вона тим часом випила ще один келих, міркуючи, варто їй чи не варто поставити своє запитання. Зазвучала пісенька у виконанні Мерилін Монро, й художник намалював картину, водночас танцюючи під цю музику.

Ціна на неї весь час зростала й досягла суми, за яку в Москві можна було купити невеличку квартиру.

Ще один келих. Ще одна продана на аукціоні річ. За ще одну абсурдно високу ціну.

Єва стільки випила в ту ніч, що її довелося нести до готелю. Перш ніж Ігор поклав її на ліжко, вона, ще перебуваючи при тямі, нарешті наважилася поставити своє запитання:

— А що буде, як я від тебе піду одного дня?

— Наступного разу так багато не пий.

— Відповідай на моє запитання.

— Цього ніколи не станеться. У нас ідеальний шлюб.

У голові в Єви зовсім проясніло, але вона зрозуміла, що має добру нагоду, і прикинулася ще більш п’яною, ніж була.

— А якби це все ж таки сталося?

— Я домігся б, щоб ти повернулася. Я знаю, як досягти того, що я хочу. Навіть якби для цього мені довелося знищити кілька світів.

— А якби я пішла до іншого чоловіка?

У його погляді вона прочитала не гнів, не роздратування, а радше поблажливість.

— Навіть якби ти переспала з усіма чоловіками Землі, я не став би кохати тебе менш сильно.

І відтоді їхні стосунки, які спочатку здавалися їй благословенням, стали перетворюватися на жахливий кошмар. Вона одружена з монстром, з убивцею. Що то за історія з фінансуванням військового загону найманців для участі в громадянській війні між африканськими племенами? Скільки людей він убив задля збереження спокою їхнього сімейного життя? Звичайно, можна складати за це провину на війну, на травми, на важкі моменти, які довелося йому пережити. Але багато інших чоловіків пережили те саме, але це не вселяло їм думки про те, що вони повинні здійснювати Божественне Правосуддя, стати виконавцями Великого Верховного Задуму.

— Я тебе не ревную, — завжди повторював Ігор, перед тим як кудись поїхати у своїх справах. — Бо ти знаєш, як я тебе кохаю, а я знаю, як ти кохаєш мене. Ніколи не станеться нічого такого, що могло б зруйнувати наше спільне життя.

Тепер вона більше, аніж будь-коли, була переконана: це не кохання. Це щось хворобливе, це наслання, якого вона не може позбутися, а тому до кінця своїх днів муситиме жити в атмосфері жаху.

Якщо тільки не спробує визволитися, як тільки їй випаде нагода.