Пауло Коэльо - Переможець завжди самотнiй

Єва не відриває погляду від вікна, але не бачить анічогісінько з того, що за ним пропливає. Вона дуже добре знає чоловіка, який сидить поруч, — елегантно вдягненого, з витонченими манерами, завжди готового до творчості й боротьби. Вона знає також, що він жадає її так, як жоден чоловік ніколи не жадав жінку, за винятком того, якого вона покинула. Вона знає, що може довіритися йому цілком, хоч він і оточений найгарнішими жінками планети. Знає, що він чесний, працелюбний, відважний і подолав чимало труднощів і перешкод, перш ніж опинитися на сидінні цього розкішного лімузина й мати змогу запропонувати їй ковток чудового, охолодженого до нуля шампанського або кришталевий келих із її улюбленою мінеральною водою.

Він майже всесильний і спроможний захистити її від будь-якої небезпеки, крім однієї, найгрізнішої.

З боку її колишнього чоловіка.

Вона не хоче будити підозру й діставати свій мобільний телефон, щоб перечитати послання, яке щойно їй надійшло; тим більше, вона вже знає його напам’ять.

«Задля тебе, Катюшо, я знищив світ».

Вона не зрозуміла, про що йдеться. Але тільки один чоловік на всій поверхні земної кулі міг назвати її цим ім’ям. Вона навчилася кохати Хаміда, хоч і тепер терпіти не може того життя, яким їй доводиться з ним жити, святкові заходи, що їх треба постійно відвідувати, його друзів, із якими треба спілкуватися. Вона не певна, що вже звикла так жити, є хвилини, коли вона западає в глибоку депресію, їй навіть хочеться накласти на себе руки. Вона знає тільки те, що він став для неї порятунком у хвилину, коли вона вважала, що навіки загинула, неспроможна вирватися з пастки свого шлюбу.

Багато років тому вона закохалася в янгола. За плечима в нього було тяжке дитинство, служба в Радянській армії та безглузда війна в Афганістані, звідки він повернувся в країну, що вже почала розпадатися, але навіть за тих обставин зумів подолати всі труднощі. Працював тяжко, переживав хвилини неймовірної напруги, коли йому доводилося позичати гроші в дуже темних і небезпечних людей, потім не спав ночами, міркуючи, як віддати цю позику, терпів, не ремствуючи, корупцію, якою була безнадійна заражена система, в якій йому доводилося жити й працювати, адже для того щоб налагодити виробництво, яке мало поліпшити життя його народу, доводилося давати великі хабарі чиновникам, у чиїй владі було дати чи не дати йому ліцензію. Він був ідеалістом і був палко в неї закоханий. Удень він умів зберегти своє лідерство й домагатися цілковитого послуху, адже життя, а надто служба в армії, навчили його розуміти систему, побудовану на принципах суспільної ієрархії. А вночі обіймав її й просив у неї на грудях захисту й допомоги, просив її помолитися за те, щоб у нього все було добре, щоб він успішно подолав перешкоди, які щодня виникали на його шляху.

Єва гладила його по голові й обіцяла йому, що все буде добре, адже він чоловік порядний, а Бог завжди винагороджує праведних.

І потроху труднощі почали відступати, і з’явилися перші успіхи. Невеличка справа, гроші на яку йому доводилося буквально канючити, почала розростатися, бо Ігор був одним із небагатьох, хто наважився інвестувати гроші в бізнес, що здавався безнадійним у країні з такими занедбаними комунікаціями. Але змінився уряд, і корупція стала меншою. Гроші стали надходити — спочатку повільно, а потім у великих, у неймовірно великих кількостях. Але навіть тоді Ігор із Євою не забували про труднощі, через які їм довелося пройти, і намагалися не марнувати жодної копійки; вони давали щедрі пожертви на доброчинну діяльність, пітримували ветеранські організації, жили скромно, мріючи про той день, коли зможуть усе покинути й оселитися удвох десь на краю світу. Коли це станеться, вони забудуть про те, що їм доводилося жити і спілкуватися з людьми, позбавленими честі й совісті. Вони тепер проводили більшу частину свого часу в аеропортах, літаках і готелях, працювали по вісімнадцять годин на добу й протягом років не могли викроїти для себе один місяць спільного відпочинку. Але обоє плекали одну й ту саму мрію: настане хвилина, коли шалений ритм життя перейде для них у сферу далеких спогадів. І ті шрами, які вони набули в цей період, перетворяться на медалі, що ними їх нагороджено за боротьбу в ім’я спільної віри та спільних мрій. Адже людина зрештою — тоді вони в це ще вірили — народилася для того, щоб кохати й жити з тим або тією, кого вона кохає.

А їхня справа тим часом усе більше розкручувалася. Тепер вони вже не канючили контракти — ті з’являлися ніби самі собою. Дуже впливовий діловий журнал опублікував інтерв’ю з Ігорем, надрукувавши на обкладинці його фотографію, і стали надходити запрошення на всілякі врочистості та презентації. Повсюди їх приймали з таким шиком, ніби йшлося про коронованих осіб, а грошей надходило все більше й більше. Треба було пристосовуватися до життя за нових обставин: вони купили великий будинок у Москві, обладнали його з усім можливим комфортом. Давні компаньйони її чоловіка — які на початку їхньої діяльності позичали їм гроші під шалені відсотки і яким вони сплатили ці борги до останньої копійки — один за одним опинялися у в’язниці з причин, про які Єва нічого не знала й не хотіла знати. Незабаром в Ігоря з’явилася особиста охорона; спочатку лише двоє, ветерани й друзі, з якими він служив в Афганістані. А далі їх ставало все більше, мірою того як невеличка фірма перетворювалася на велетенську мультинаціональну компанію, що відкрила свої філії в багатьох країнах, присутня в сімох часових поясах, з дедалі більшими та дедалі розмаїтішими інвестиціями.