Валерий Шевчук - Срібне молоко

Здесь есть возможность читать онлайн «Валерий Шевчук - Срібне молоко» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Львів, Київ, Год выпуска: 2002, ISBN: 2002, Издательство: Кальварія, Книжник, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Срібне молоко: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Срібне молоко»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Цей роман Валерія Шевчука, дія якого відбувається наприкінці XVII століття, вибудуваний нетрадиційно, у формі барокової трагікомедії. Смішне й печальне, високе й низьке, мислительне й розважальне, реальне й фантастичне сплелися в цьому лексично багатому, сюжетно динамічному творі, головним героєм якого постає мандрований дяк-учитель, автор славетної пісні про комара та муху – своєрідний анти-Дон-Жуан.

Срібне молоко — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Срібне молоко», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– Відбивала я, – рівно повіла Явдоха, – і то, з тієї, панотче, причини, що чоловік мій, пономар, господар, не при людях кажучи, поганенький, а піч у мене із забитим комином, і я йому голову прогризла, аби почистив, а він того так і не вчинив, тож диму в мене буває повна хата, коли щось варю, а щоб випустити того димця, я й відчиняю двері й те віконце, а того разу вчинила так тому, бо в хату зайшов гість, я й пішла відхилити те віконце, а ще й визирнула з нього, бо почулося, ніби обійстям хтось ходить. А то ходила, вибачте на слові, оця нечупайлиха зі своєю дурною невісткою, які саме крали дякового жупанця, повішеного ним на кілку. Ото вони мене у віконці й побачили, але я, почувши, що хтось ходить, сховалася, щоб їх не сполошити, а таки вислідити. Коли ж визирнула вдруге, то в обійсті вже нікого не побачила. Тоді повернулася до гостя, а вікно залишила відчинене, як і двері, і саме в той час, панотче, й увійшов у ті розчинені двері мій чоловік Іван. А ми тоді вже сиділи за столом, тобто сидів він, а я його, як людину завше голодну й недомашню, чим було, тим і пригощала.

І Явдоха, виповівши все те, всміхнулася гордо, і може, тільки ледь-ледь лукаво. І всі так заслухалися її плавкої та розумної мови, що знову порозкривали роти, навіть паньматка не витримала за дверима і ширше їх відчинила; увіч задоволений тим одкриттям був і панотець, який аж бороду собі пригладив, а дяк Григорій Комарницький позирнув на Явдоху широкими і щасливими очима; тільки пономар сидів пригнічений, змалілий і, здалося дякові, з прогризеною головою, адже Явдоха увіч призналася, що не раз ту голову гризла, й дивився з-під лоба чорним, а трохи й морочним поглядом. Відтак уразився дяк од того погляду, бо то не був позир плохого чоловіка, а світилася там затверділа й розколена смола, а може, й управлена в ту смолу криця. І він, дяк Григорій Комарницький, подумав, що із цим чоловіком треба бути вельми обачним, а ще зміркував: цього разу одмінцем став не він, а вона, Явдоха, бо її лице вже не світилося до нього ясно, а поступово крижаніло, навіть погляд став холодний, а вуста із пишних та сласних учинилися десь такі, які вже давно були в її ворогині – Гапки. Це помітила, здається, і Гапка, бо втягла у вузенькі плечі гарбузяну голівку, ніби хотіла зробитися меншою, адже була жіночка, як це не раз тут повідалося, метикована, отож злякалася: чи не стане в цьому сутінному колодязі попової хати обвинувачена й оганьблена сама замість цієї хльорки, що дивилася на неї пронизливо й морозяно і обличчя якої також здерев'яніло, як це було перед цим у них Усіх, коли повсідалися на лаві, крім неї самої. І дяк Іван Комарницький твердо пізнав: Змій у цьому просторі був, він і досі влазить, втягуючись через вікно, за яким стояли одноногі велетні в кожухах та широких шапках, сюди та обплітає, заплутує всіх у сірі, прозорі кільця свого тлустого тіла, а може, черевом цього Змія і стала тепер попова хата, а вони всі, навіть паньматка у дверях, тихо в ньому варяться.

Перший вийшов із оніміння піп, він аж струснувся, щоб прийти до тями, ще раз пригладив сколошкану бороду й обдивився всіх, котрі бовванами позавмирали на лавці біля столу, бо всі вони в цей мент найбільше подобали на витесаних із пеньків почвар, і нічого живого не було в жодного, навіть у пономаря, який уже погасив крицяну смолу в своїх очах, навіть приплющився, нічим з-поміж інших не вирізняючись.

– Вона бреше, панотче, – кволо, як до смерти змерзла пташка, пропищала Гапка, і ЇЇ голос прогучав немічно, полохливо та жалюгідно. – Бреше, бреше, і ще раз бреше!

– А ти докажи, що брешу, – повільно й ніби втомлено сказала Явдоха, адже й вона після того потужного мислительного зусилля охляла, а отже, перетворилася на такого ж, як усі, боввана.

– Гаразд, – сказав рішуче панотець, вже не впадаючи, як це чинив перед цим, у канікулу, і хоч цього разу стояв спиною до дверей, за якими стовбичила паньматка, простяг руку позад себе і ті двері причинив, цього разу таки прищемивши цікавого носа своєї половини, аж та знову засичала, хоч дяк у цій хвилі був твердо переконаний, що то сичить Змій, а може, то був у того Змія такий спосіб реготатися. – Гаразд! – повторив піп цілком розважно й навіть спокійно. – Я б тебе, Явдохо, залюбки посадив у куну, бо, може, ти й брешеш, і нутро моє чує, що тут щось не так…

– Бреше, бреше! – тоненько зойкнула, як до смерти змерзла пташка, Гапка.

– І тебе, Гапко, я б посадив поруч із Явдохою в куну, бо, може, й ти брешеш, бо всіх вас, баб, водить на мотузочку чортяка. Він вас доладу й розбирає, а може, й ні.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Срібне молоко»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Срібне молоко» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Срібне молоко»

Обсуждение, отзывы о книге «Срібне молоко» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x