Мэтт Хейг - Як зупинити час

Здесь есть возможность читать онлайн «Мэтт Хейг - Як зупинити час» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Год выпуска: 2017, ISBN: 2017, Издательство: FLC, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Як зупинити час: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Як зупинити час»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Коли ти дивишся на своє відображення, бачиш у дзеркалі сорокарічного чоловіка. Насправді ж тобі значно більше. Чотириста років… Як воно, пережити чотири епохи, стати свідком колосальних змін, але не змінитися самому? Том Азар, хворий на рідкісну недугу анагерію, яка сповільнює процес старіння. Усе своє життя він змушений змінювати міста й оточення, імена та звички, аби не викликати підозр. Але Том не один такий. Існують й інші хворі. Їх захищає таємна організація. Одного разу Азар усвідомлює, що насправді все не так і хтось хоче винищити цих унікальних людей. Тепер чоловік має відшукати свою доньку, яка успадкувала батьківську хворобу…

Як зупинити час — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Як зупинити час», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Голова тріщить від болю, від слабкості доводиться позадкувати. Здається, минуле може вплинути на силу земного тяжіння — і я відходжу ще далі та спираюся на машину. Спрацьовує сигналізація. Гучна, схожа на стогін болю звідкись з 1623 року. Я швидко відходжу від будинку та прямую далі вулицею. Шкода, що я не можу так просто втекти від минулого.

Лондон, 1623 рік

Я закохувався лише одного разу. Ви, мабуть, подумаєте, що я романтик. Кажуть, що справжнє кохання трапляється лише раз у житті, і якщо кохана людина йде, ніхто інший не може зайняти її місце. Це дуже гарна теорія, а ось реальність — це жахіття. Тільки уявіть-но всі ті роки після. Існування без сенсу.

Для мене сенсом життя на якийсь час була Роуз.

Але потім її не стало, і, на жаль, величезну кількість приємних спогадів застив останній. І кінець став початком, страшним початком. Наш останній день разом. І той день — день, коли я пішов на Чепел-стрит, щоб зустрітися з нею, — вплинув на безліч інших днів упродовж кількох віків.

Отак я опинився перед її дверима.

Постукав та почав чекати відповіді.

Сторож із церкви проходив повз.

— Хлопче, на будинку мітка, — мовив він.

— Так, я знаю.

— Не ходи туди. Це небезпечно.

Я виставив перед собою руку:

— Не підходь. Я теж проклятий. Не наближайся.

Звісно ж, я брехав. Але брехав дієво, бо сторож поспіхом забрався геть.

— Роуз, це я, — мовив я крізь двері. — Це я, Том. Я щойно бачив Ґрейс коло річки. Вона сказала, що ти тут…

Я довго чекав, але зрештою почувся її голос:

— Томе?

Я вже багато років не чув її голосу.

— Боже, Роуз, відчиняй же! Нам треба поговорити!

— Ні, Томе, не можу, я хвора.

— Роуз, я знаю. Але я не захворію. Я за останні місяці спілкувався з безліччю хворих на моровицю [15] Застаріла назва чуми. , та підхопив лише застуду. Роуз, благаю, відчини.

Вона відчинила.

І я побачив її. Жінку. Ми були приблизно одного віку, але вона просто виглядала на свої п’ятдесят, коли сам я скидався на підлітка. Шкіра в неї була сіра, а виразки вкривали обличчя, наче мапа островів. Вона ледь стояла, і я почувався винним за те, що примусив її встати з ліжка. Тим не менш вона зраділа мені. Я допоміг їй знову лягти та сів поруч.

— А ти молодий… досі… майже хлопчисько.

— Дивись, у мене отут зморшка. Бачиш?

Я узяв її руку та приклав собі до лоба, бо зморшку вона розгледіти не змогла.

— Пробач мені, — мовила вона. — Пробач за те, що я прогнала тебе.

— Ти мала рацію. Моє існування становило загрозу твоєму життю.

Маю сказати: я не впевнений щодо слів, які наводжу тут. Імовірно, ми говорили якісь інакші слова, але я так пам’ятаю, а більше мені немає на що покладатися. Ми завжди вважаємо наші спогади більш реальними за саму реальність, а вони не завжди збігаються.

Хоча оці слова я чітко пам’ятаю:

— Темрява оточує все довкола. І це найстрашніший екстаз.

Я відчув жах від усвідомлення її жаху. Мабуть, ось це і є розплата за кохання — відчувати біль іншої людини як власний.

Роуз іноді починала марити. Хвороба швидко її забирала, майже в мене на очах.

Ми були як дві протилежності: моє життя лежало переді мною в майже нескінченному майбутньому, а її — стрімко добігало кінця.

У будинку було темно, вікна забрали дошками. Вона лежала на ліжку у вологій нічній сорочці, а її обличчя скидалося на мармурове — сіре з червоним. На шиї набрякли бубони з яйце завбільшки. Моторошно було бачити її у такому понівеченому стані.

— Усе добре, Роуз… Усе добре.

Очі в неї розширилися від жаху, наче щось напирало в голові зсередини.

— Тихше, тихше… Усе буде добре.

Сміховинно. Просто сміховинно. Нічого не буде добре. Вона застогнала, і тіло її скрутило болем.

— Тобі треба піти, — сухо мовила вона.

Я нагнувся до неї та поцілував у брову.

— Обережно.

— Це нічого. Я не захворію.

Насправді я не був упевнений, що не захворію, хоча тепер знаю, що це правда. А тоді, у свої сорок два роки (хоча виглядав я на шістнадцять — Роуз дала мені стільки), я не міг знати цього напевне. Мені просто було все одно. Після років без неї моє життя все одно втратило сенс.

Я не бачив Роуз із 1603-го, але кохання нікуди не зникло й не ослабло. І мені було боляче. Я б запросто проміняв той біль на будь-який фізичний.

— Ми з тобою були щасливі, правда? — ледь помітно всміхнулася вона.

Я згадав, як проходив повз амбар із вівсом та важкими кадубами з водою. Був ранок якогось давно забутого четверга, і я насолоджувався теревеньками з нею. Згадав радісну посмішку на її обличчі. Згадав тіло, яке викручувало не болем, а задоволенням: ми намагалися поводитися тихо, як мишенята, щоб не розбудити її сестру. Згадав довгу дорогу назад з переправи — як я тікав від бродячих собак та борсався у багнюці, поспішаючи до неї. Вона була метою всього, що я робив. Тоді всі наші розмови, взагалі все зводилося до найпростіших істин.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Як зупинити час»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Як зупинити час» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Як зупинити час»

Обсуждение, отзывы о книге «Як зупинити час» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x