Олесь Ульяненко - Жінка його мрії

– Завтра у нас крута вечірка, - сказав ділок.

– Все одно бардак. А де бардак, там... - капітан пошукав потрібне слово, продовжуючи йти довгим коридором, обминаючи ящики з помаранчами, ананасами, яблуками і морозивом.

– Холодильники переповнені, - сказав охоронець.

– Ламай у себе? - запитав капітан.

– Він за стойкою бару. Людей майже немає. Є крихітка Бібі, як завжди вгашений. Він чіплявся до якогось натурала. Сьогодні вийшла потасовка. Можуть бути неприємності, - сказав охоронець.

– Ти хочеш сказати, що я якраз вчасно?

– Я нічого тобі не говорив, капітан, - і з цими словами воротила відкрив важкі, оббиті червоним двері.

Зал дійсно напівпорожній. Стриптизні жердини пустували, тільки біля одної крутився обдовбаний Бібі, але ніхто на нього з присутніх не звертав уваги. Бібі походив з багатої родини і з дитинства любив одягати жіночі шмотки. Потім це стало потребою, але виховання і суспільна думка примушували його кожного дня ходити на роботу, а вихідні збавляти у "Золотому голубі", де про нього ніхто майже нічого не знав, крім Ламая, хазяїна клубу, та кількох клієнтів. Бібі йому не хотілося бачити. Вони знали один одного у тому житті, а тому коли перетиналися, то чемно кивали головами і розходилися, принаймні нічого ворожого. За столиками, під світильниками, що зображали пальми, сиділо троє чоловік. Двоє явно плакали за каталажкою - обдовбані до такого чамору, що їм столи видавалися білими маль-дівськими пляжами. Величко пройшов темною стороною до бару, сів за стійку. Ламай зробив здивоване обличчя і поправив розкішне каштанове волосся рукою. Одягнений Ламай був зараз у шикарну сукню від Версаче і десь віддалено нагадував Ванессу Параді, тільки на чотири розміри більшу.

– Привіт. Як завжди коньяк? - замість привітання сказав Ламай.

– Так. І каву поміцніше, - відповів капітан і глянув через плече на Бібі. - Ти не боїшся, що через цього сучого сина у тебе будуть неприємності?

– У тебе настрій паскудний? - спитав Ламай, ставлячи перед капіта-ном каву і коньяк.

– Ні. Просто я не хочу віддуватися за цього покидька, - процідив крізь зуби Величко.

Капітан випив коньяк залпом, наче горілку. Каву пив маленькими ковточками, з насолодою прислухаючись, як рідина опускається до порожнього шлунка. Бібі зліз зі сцени і підійшов до бару.

– О! Привіт, привіт, - сказав він і обняв за плечі капітана. Величко скинув руку і продовжував пити каву. Бібі ображено розвів руками, відкопилив губу і, похитуючись, побрів до бару. Ламай кивнув головою вишибалі.

– Він не той, за кого себе має, - процідив Величко.

– Х-м-м, подобається, нехай грається. Це справа вибору, - відповів Ламай.

– Ти так думаєш, - капітан закрив сигарету.

– Я знаю, - Ламай поправив зачіску.

– Сьогодні якийсь довбонутий день, - капітан допив каву. - Всі знають, лише я один нічого не знаю. Всі вчать, і ніхто толком не тямить про те, що говорить, але говорять з таким видом, наче вони вхопили Магомета за бороду.

– А от про це не треба, - Ламай розвернувся спиною, почав пере-ставляти пляшки.

– Агов. Ану повернися до мене, - наказним тоном сказав капітан.

– Мені нема про що говорити. Про такі речі, - сказав Ламай, пораючись зі своїми пляшками. - Саме про це не хочу говорити.

– Про що?

– Про дві речі я не говорю. Про те, чим я є насправді, і про Бога, - Ламай обернувся і поставив пляшку перед капітаном. - Можеш наливати. Я пригощаю. - З усього було видно, що Ламай хоче поговорити, і не тільки від того, що занудився у цьому золотому райку, подумав капітан.

– Ти віруючий? - запитав капітан.

– Так.

– А як тоді клеїться до тебе...

– Просто. Я просто впевнений, що не через нас завалиться цей світ. З тобою ж навпаки. Ти перескочив у наш світ і перетягнув до нього свої болячки.

– Дивно, - капітан скрипнув зубами.

– Нічого дивного. Ти був надто чесним і надто погано вихованим, дорогуша. Тобі сказали, якщо ти грішний, то не маєш ніякого права на спасіння. Ніхто, голубе, не вірить у спасіння, але вірить у Бога. От і все. Це і є гріх. Не бути тим, ким є насправді. А ти у нашому світі відчуваєшся зрадником. Але ніколи не треба допускати неповагу до того, що тебе створило і що рухає тобою...

– Ти несеш ахінею. Сьогодні ви всі з’їхали з котушок. Я не хочу говорити про це!

– Але думаєш.

– Напевне. Ти перемудруєш, підарок.

– Я знаю, капітан, твої проблеми, - пропустив Ламай останнє крізь вуха.

– Ти мої? Не сміши.

– Я знаю, чому ти не любиш Бібі, і знаю, капітан, твої проблеми.