Богдан Бойчук - Аліпій II і його наречена

— Де це у вас?

— У Києві. А іншого одягу я не маю.

— Не журися. Я тебе ще зодягну по-людськи. То ти прийшов сюди аж з Києва, Аліпію?

— Ні, не прямо з Києва.

— А звідки?

— Спершу я перебіг березовий гай, тоді гущавиний ліс. А потім біг степом і балками. Не знаю, як я сюди попав і яке це містечко. Не знаю навіть вашого мені.

— Це Слобідка. А мене звуть Явдохою. Але скажи мені, чому ти так бігав мов навіжений?

Аліпій знову образився на Явдоху.

— Чого ти надувся? Хто при здоровому розумі бігає по степу без цілі?

— У мене була ціль.

— Яка?

— Я шукав Наречену.

Явдоха розреготалася.

— Що тут смішного?

— Ти краще шукай наречену між людьми, а не в безлюдному степу.

— Ви не розумієте! Я маю Наречену.

— То кого ти шукав у степу? Вітру в полі?

Аліпій розповів їй тоді, як родичі заручили його ще хлопчиною, як він зустрівся з Нареченою, як вони пішли разом на ставок, як Наречена оголилася перед ним, як, не можучи вгамувати зворушення, він розплакався і втік.

— Ти ще не готовий для нареченої, юначе. Тобі потрібна гаряча молодиця.

— І що я з нею робив би?

— Ха-ха-ха! Я тобі покажу, якщо захочеш.

Тим часом Явдоха подала на стіл пахучий борщ, вареники й узвар — вони повільно, по-господарськи, споживали ці страви й гуторили. Аліпію приємно було сидіти поруч із нею й відчувати тепло її тіла. Явдошина прямолінійність і гострота мови збуджували його з пасивності, вносили збурення в його спокійне душевне плесо. У ході розмови Явдоха несподівано сказала:

— Поможи мені, юначе.

Аліпій насторожився:

— Як я можу помогти вам?

— Ось літо уповні, а я сама-самісінька не даю в господарстві ради. Мій чоловік несподівано переставився цієї весни…

— Що з ним сталося?

— Якби-то я знала. Спершу скаржився на живіт, а тоді раптово зсох, стопився, мов свічка.

А був він гарний, кремезний мужчина. Красень, не такий хирляк, як ти.

Ображений Аліпій відложив набік ложку.

— Не ображайся. У мене гострий язик, ти повинен уже це знати. Я жартувала.

Вона нахилилася до нього й поцілувала в щоку:

— Поможи мені з роботами в полі.

— Але я нічого не вмію робити.

— Не святі горшки ліплять. Я навчу тебе.

— Добре, — погодився Аліпій і сам здивувався, що так спонтанно, не роздумуючи, пристав на Явдошину пропозицію. Він відчув навіть якусь незрозумілу радість у душі.

Літо набухало соками, жахтіло збіжжям у полі й плодами в городах. Явдоха зодягнула Аліпія в конопляні штани й полотняну сорочку свого покійного чоловіка, натягнула солом'яний бриль на голову і сплеснула з радості:

— Ти гарно виглядаєш, як ґазда! Подобаєшся мені таким.

Вони кожного ранку брали в кошик полуденок і виходили в поле. Явдоха навчила Аліпія косити, жати, молотити, копати картоплю й буряки. Працюючи в полі, Аліпій мав таке ж задоволення, як і від читання книжок. Відчуваючи, як сонце вливалося в його жили, відчуваючи пахощі скошеної трави і польових квітів, відчуваючи врешті втому у м'язах, — він наче пізнавав смак життя, наче відкривав зміст і глибини землі. Почав він також звикати до Явдохи. Вона збуджувала його приспані пристрасті, відкривала його до світу почуттів і відчуттів. Йому було радісно й тепло на душі, коли працював поруч неї і втягав запах її гарячого тіла.

Пізнавши мудрість книг, пізнавши зміст і глибину природи, пізнавши близькість жінки, — Аліпій щойно тепер почував себе повною людиною. Відчував гармонію між своєю душею і тілом.

Працюючи в полі, Аліпій став помічати, як Явдоха глипала на нього палкими поглядами. А одного разу, коли вони сіли під копицею пополуднувати, і Явдоха нахилилася над кошиком, щоб врізати хліба, Аліпій дійшов до того ступеня чуттєвости, що помітив навіть її повні засмаглі груди, які випихалися з пазухи. Відтепер він часто поглядав на її гарні здорові литки, коли вона нахилялася в'язати снопи.

Одного дуже гарячого пополудня, Явдоха підтягнула з обох боків спідницю й підіпхала її за пояс над клубами. Побачивши її голі ноги й повні стегна, Аліпій відчув, як у ньому будилася й нуртувала жага, як тьмарилося в очах. Він косив і не міг відірвати зору від Явдошиних ніг. Часом, коли вона нахилялася згрібати сіно й повівав сильніший вітер, він бачив її масивні сідниці, переділені глибокою балкою, або сутінок між її ногами. Тоді в ньому вибухало бажання втікати від Явдохи, як колись втікав від Нареченої. Але в полі було ще так багато робіт, що Аліпій не мав серця залишати їх на Явдошині руки.