Богдан Бойчук - Аліпій II і його наречена

Регістратор обурився:

— Неможливо, пане-дію! Я все чудово пам'ятаю. Як вона виглядала?

— Була в червоній плюшевій сукні, мала ясне волосся, заплетене в косу, голубі очі, одним словом, виглядала дуже гарно. — Аліпію було приємно описувати свою Наречену, він мав таке почуття, наче бачив її перед собою.

— Такої в мене не було. Я ніколи не забуваю гарних жінок, пам'ятаю їх ціле життя.

— Але я на власні очі бачив, як вона виходила з цього будинку.

— Чоловіче добрий, це тільки значить, що вона була в будинку, але не в мене.

— Можливо, можливо. Вона дуже спішила, я це бачив. То, може, й не знайшла вас між полицями.

— Тепер ви починаєте розумно говорити, пане-дію! — викрикнув задоволений регістратор.

— То як мені знайти її?

— Як то як! У наших регістрах.

— Чудова думка! — скрикнув захоплений Аліпій.

— Нарешті ви починаєте відповідно оцінювати мене, пане-дію!

— Але ваші регістри не впорядковані логічно.

— Чоловіче добрий, що ви говорите! Я більшої дурноти в житті не чув.

— Ну от я не знаю, де живі, а де мертві.

— Бачите оцей центральний прохід між полицями?

— Цей трішки ширший?

— Цей самий. З лівого боку є картотека живих, а з правого мертвих. Як на Божому суді.

— Але я не бачив, щоб картотека була впорядкована за алфавітом.

— Хто, пане-дію, за таким старим методом впорядковує регістри?

— То як тоді знайти кого-небудь, наприклад, мою Наречену?

— Дуже просто, тут усе повкладане за родами.

— Тоді треба якось знати, де ті роди розташовані та хто до якого роду належить.

— Звичайно! Я все знаю! Все поскладане в оцій великій голові. Зараз переконаєтеся: коли народилася ваша наречена?

— Я не знаю. Вона на два роки молодша за мене.

— Мені потрібна точна дата. А коли вона померла?

— Вона живе. Я ж вам казав, що три дні тому бачив її в цьому будинку.

— Тоді дайте мені її ім'я і прізвище.

— Не знаю її імені. Я завжди називав її Нареченою.

— То що ви, пане-дію, дурня робите з мене! — образився регістратор.

— Ні, ні, ради Бога…

— Як я можу знайти вам картку неіснуючої особи?

— Але вона існує.

— Якщо вона не має дати народження, не має імені, ні дати смерти, то як вона може існувати? Це проти законів регістру, пане-дію.

— Але впевняю вас…

— Я через вас трачу дорогий час, пане-дію! — він вхопив Аліпія за комір і почав випихати за двері.

— Стійте, стійте, моя Наречена є дочкою воєводи.

— Якого воєводи?

— Степана.

— Ну, це вже інша справа, пане-дію. Ходіть, ходіть сюди. Сідайте на стільчику. Я все знаю. Ваша наречена зветься Роксана. Вона народилася п'ятого травня тридцять другого року.

— Так! Два роки після мене. Я народився в тридцятому році. Скажіть, де вона зараз перебуває? Чи вона заміжня? Чи чекає на мене?

— Я таких речей не намагаюся запам'ятати. Але все це є в регістрах: де живе, дата шлюбу, дати хрищення дітей і дати смертей у родині.

— То де ці відомості можна знайти?

— Та в картотеці роду воєводи Степана, пане-дію. Де інакше? Ходім! Третій ряд зліва, 127-а полиця.

Регістратор взяв під пахву драбину, і вони подалися вздовж третього ряду, — за дві години досягнули 127-ї полиці. Регістратор приклав драбину, виліз на неї і розсунув картки.

— Отут на верхній поличці зліва й знаходиться картотека роду воєводи Степана.

Перевіривши декілька карток, він почав нервуватися:

— Що за біда, пане-дію!

— Щось притрапилося?

— Нема картотеки воєводи, — сказав, перекидаючи всі картки на верхній поличці. — Це неможливо! Такого ще не траплялося в моєму житті.

— Може, ми потрапили не на ту полицю.

— Добра думка, пане-дію! Ходім назад. Порахуємо ще раз.

За дві години вони були коло головних дверей. Пішли до третього ряду й почали рахувати наново.

— Щоб не зробити помилки, ви рахуйте подумки окремо, і я буду рахувати окремо, — запропонував регістратор.

— Добре.

Вони дуже уважно рахували й обидва дорахували до тієї самої полиці, що й передше. Регістратор знову виліз на драбину, ще раз перевірив верхню поличку, нервово розкидав на всі боки картки, але картотеки воєводи таки не було.

— Що за біда! Нема.

— Може, ви поклали її на одну поличку нижче.

— Не може бути, пане-дію! Я дуже акуратний.

— Спробуйте все одно.

Регістратор перевірив другу поличку, третю й дійшов аж до десятої при самій підлозі. Та картотеки воєводи не знайшов. Тільки в проході перед 127-ю полицею створив гору з порозкиданих карток.

— Нема. Мені таке ще не траплялося.