Богдан Бойчук - Краєвиди підглядника

Беверлі приходила приймати душ пізніше просто тому, що, будучи повільнішою в науці, мусила довше за інших готуватися до лекцій. Часом вона купалася сама, часом з іншими дівчатами. Найчастіше ж намагалася приходити так, щоб купатися самій. її приємна пишнотіла краса була така цікава, що я вирішив продовжити своє підглядання до півночі.

Беверлі спершу обмивалася теплою водою, а потім робила енергійну зарядку. Коли вона ритмічно згиналася, досягаючи долонями стіп, її сідниці розтулювалися й виявляли всю глибінь між ними. Мене тоді наче обливало окропом, я розпалювався й не міг відірвати очей від того місця. Після зарядки Беверлі знову ставала під душ і масажувала литки, стегна, задок і груди. Часом так сильно стискала соски, що аж ячала з болю й підносила вгору коліно.

Часом вона сідала на долівку, широко розставляла ноги й погладжувала пальцями рожевий і більший, ніж в інших дівчат, клітор. У якусь мить її тіло починало судомитися, — вона екстатично сміялася і плакала навпереміну. Вкінці затулювала коліна й так сиділа, блаженно усміхнена, а тепла вода розливалася згори по всьому її тілу. Я з нетерпінням чекав на такі хвилини, бо вони безмежно розпалювали мою уяву, і я відчував якусь дивну приємність у напрученому члені.

Відтепер я підглядав тільки за Шері й Беверлі. Шері я кохав і обожнював: її краса зворушувала мене до тої міри, що часто з моїх очей лилися сльози. Милуючись її наготою, я почувався так, наче мене обдихував пахощами прохолодний весняний вітер. Але моя уява була чиста, невинна, то й задоволення ніякого не було. Коли ж приходила Беверлі, мене проймали бурхливі й гарячі почуття.

Невдовзі я почав марити про Беверлі. Часом на лекціях, споглядаючи її пишноту, а найчастіше — в парку на лавочці. Впадав у транс і уявляв найвибагливіші сцени кохання з нею. Навіть ночами снив про неї: ми завжди були голі й віддавалися одне одному з усією силою почувань. Не було між нами ніяких фізичних, ні емоційних перепон, — ми обоє завжди жадали того самого.

Та найдивнішим було те, що я ніколи не мав еротичних марень стосовно Шері. Вона не приходила й у мої сни. Моє кохання до неї було надто прозоре, безтілесне, якщо можна так висловитися. Я не раз хотів приступити до неї і сказати їй про своє кохання, але ніколи не вистачало мені відваги. Я не міг навіть зав'язати з нею дружньої розмови. Мене завжди огортав страх, коли наближався до неї.

Я не їздив додому на літні канікули. Спершу тому, що був ображений на свою маму. Потім це стало просто неможливим, бо мати жила зі своїм чоловіком, містером Дейвісоном, і маленькою донечкою, — і в помешканні не вистачало просто місця. Хоч мати завжди запрошувала мене до себе.

Переді мною був лише рік навчання, і того літа я піднайшов собі роботу в «дайнері», тобто в забігайлівці пані Родіні. Забігайлівка ця стояла при головній дорозі, й літом зупинялося там багато туристів, щоб перекусити. Я доїздив туди автобусом і від дванадцятої до восьмої помагав пані Родіні, бо вона з однією постійною помічницею не давала літом ради. Я найчастіше мив посуд, розкладав тарілки на столики, а часом і кельнерував. [1] Кельнер (з німецької) — офіціант. Це мене цілком влаштовувало. Бо заробляв собі трохи грошей на особисті видатки і мав безплатні харчі, — шкільна їдальня влітку була закрита.

Одного задушливого вечора я вдягнув короткі штанці, накинув на плечі сорочку, не застібаючи її на грудях, і пішов до парку прохолодитися. Сів під крислатим явором на лавочці й почав мріяти про Шері.

— Гай! — долинув до моєї свідомости жіночий голос.

Я стрепенувся. Підняв голову й побачив перед собою Беверлі. Вона усміхнулася і, мов стара знайома, сіла переді мною на землю. Я відразу занурив зір у повноту таких знайомих мені грудей. Вона зауважила це й усміхнулася.

— Я помітила, що ти не їздиш на канікули додому. Невже ти не маєш родини? — спитала Беверлі.

— Маю матір. Але вона вийшла заміж, у неї маленька донечка, і в домі немає місця. Хоч вона завжди просить мене приїжджати.

— І що ти звичайно робиш влітку?

— Вдень працюю, а вечорами мрію.

— Про дівчат? — Беверлі лукаво усміхнулася.

— Точніше про двох дівчат…

— Чи я є одною з них? — вона глянула мені в очі й оперлася підборіддям об мої коліна.

— У тебе надто розвинена цікавість. А чому ти не поїхала цього літа до батьків?

— Бо не маю батьків. Мною опікується тітка. Але вона поїхала на літо до Франції. А я дістала маленьку роботу в шкільному адміністративному бюро й вирішила залишитися в гуртожитку, надіючися, що тут буде цікавіше, ніж у порожній тітчиній хаті. — Вона знов значуще глянула на мене.