Настя Абламська - По струні. vol.1 Початок піднесення

Дівчина глянула на того, хто був посередині, і за кучерями волосся впізнала Чорного Ворона.

Майже.

Чорт забирай!.. – більш-менш виразно мовив Чорний Ворон, а далі нерозбірливо пішла сувора лайка.

Забирайте, – потягнули його під руки двоє інших.

Без рук! – закричав той. – Я сам... І я не настільки п’яний, щоб бути таким безпорадним. Буз рук я сказав!

Його відпустили, але, мабуть, занадто швидко – він захитався і почав падати вперед, проте своєчасно виставив руку, щоб опертися нею об стіну.

Тепер це твоя проблема, – мовили чоловіки, розвертаючись.

Ось тепер як! – кричав у слід Чорний Ворон. – Пригощай вас випивкою, а ви кидаєте, мов ганчірку якусь там! Чи тут... Я ж не просив мене сюди приводити! Що дарма я весь час про це кричав?! – він ковтнув слину і пробурмотів до себе: – На біса я адресу сказав?

Він коротко й невимушено зітхнув. Потім повернувся до дверей, намагаючись переступити через поріг.

Тобі допомогти? – запитала Христина, приближуючись до нього.

Не треба, – зупинив він її простягнутою рукою. – Впораюсь сам.

Їй довелось лише спостерігати за тим, як він, спираючись об стіну, проходив в кімнату, стараючись не спіткнутись на рівній підлозі. Вона лише зачинила за ним. А він уже знайшов міні-бар і до того ж встиг там все обнишпорити.

Чому не прийшов раніше? – спокійно спитала Христина, спираючись об дверну ручку.

Не тобі визначати, скільки я маю пити... Що?

Можна було й не з’являтися о десять на шосту ранку, а постукати раніше хоча б на годину.

Знущаєшся?

Ні.

А! Ось воно – вино. Кольору щойно вичавленого вишневого соку, – він відкрив пляшку і пив прямо з горла. – М-м-м... Христова кров... Напій богів... А там, в тому гадючникові не знайшлося і краплі вина капнути на язик хорошому хлопцеві. Довелось вдовольнятися коньяком.

Христина мовчки пройшлася кімнатою і присіла на бильце крісла.

Тебе не хвилює те, що я так багато сьогодні п’ю?

Хвилює, – так само спокійно відповіла вона.

Тоді чому ти нічого не скажеш? – він ще хильнув вина.

Ти жахливо п’яний.

Ха! Це я і сам знаю, – відставив пляшку і склав руки перед грудьми. – А як щодо невеликого скандальчику?

Це потрібно?

Ну...

Ти його хочеш?

Чорний Ворон не знав, що відповісти.

Лягай спати.

Ні, ні, почекай. Все таки я хочу з цим розібратися... Ой, де я так штани заляпав? А нехай... Значить, дарма я напивався? Безкорисливо...

А ти можеш і з користю?

Та, мабуть, – він знову взяв до рук пляшку і зробив кілька ковточків. – Я ж дурний.

Нічого ти не дурний!

Ні, дурний! – почав він підвищувати голос. – Дурний, бо молодий. Я холодний, але в мені тече гаряча кров! І я не думаю, а керуюсь тваринним інстинктом! Віриш? Тільки чесно.

Якщо чесно – вірю.

Я не сумнівався, – ще один ковток вина. – Ти завжди мені вірила. Кожному слову. Навіть тоді, коли я брехав.

А ти брехав? – Христина підхопилась з місця – Як часто?

Постійно!

Наприклад? – вона підійшла ближче.

Хоч би й зараз: я сказав, що пив коньяк, а по-справжньому – мартіні.

Брешеш?

Так! Ненавиджу мартіні, – Чорний Ворон приклав край горла пляшки до уст. – Ти надто добре мене знаєш. Хоча і недостатньо.

Що це означає?

Він вкотре відпив, витер губи, а потім кинув пляшку на підлогу – вона розбилась, шматки скла розлетілись в різні боки, краплі недопитого вина попали йому на брюки, перемішались з вуличним брудом.

Знала, що я так зроблю?

Христина мовчала, втупившись в підлогу, де лежали осколки.

Ходи-но сюди.

Вона зробила крок.

Ближче! – він потягнув її за руку. – Ось так. Чуєш, як смердить з рота? Звісно чуєш: інакше не підверталась, – двома пальцями він повернув її голову і змусив дивитися собі в вічі. – Знаєш, звідки він узявся? Скільки випив не пам’ятаю, але я потратив майже всі гроші, які в мене були. Трохи приберіг на бензин – добре, що згадав. А знаєш, чому я це зробив? Через тебе. Я труїв себе алкоголем через тебе! Так, ти права, якщо думаєш, що моє життя без тебе було б нікчемним. Та я не хочу постійно підкорюватись твоїм примхам. Хочеш мене приручити – тільки спробуй! – його рука повільно передавлювала кисть. – Я більше не граю. Якщо тобі схочеться погратися, шукай нову жертву, заманюй, проникай в душу, а потім знущайся собі на здоров’я! Тобі ж це так подобається...

Вона дала йому ляпас. Вона ляснула його по щоці, бо він перейшов за всі межі, бо він брехав і знав про це, і продовжував брехати. Навіщо це йому? Господи, що з ним робить алкоголь! Він відпустив руку і вона змогла відступити на крок назад. Потім чомусь почали навертатись сльози. Вона прикрила собі рота і дихала в долоню, намагаючись скоріше заспокоїтись. А хлопець все мовчав. Навіть не рухався. Лиш подумав, що дарма розбив пляшку.