Ґюнтер Ґрасс - Кіт і миша

Міноносець «Бужа» теж взяв курс на Англію, його тоннажність тисяча п'ятсот, швидкість тридцять три вузли. З п'яти польських підводних човнів втеча до Англії вдалася тільки двом — «Вілк» і «Ожел», останній, тоннажністю тисяча сто, здійснив повну пригод і позбавлену карт та капітана подорож. «Рись», «Жбік» і «Семп» були інтерновані до шведських портів.

На самому початку війни у гаванях Ґдінґена, Путціґа, Гайстернеста і Гели залишився тільки один застарілий колишній французький крейсер, який давно вже був навчальним судном, а заодно і житлом для портових працівників, так само як і мінний загороджувач «Ґриф», потужно озброєний, виготовлений на корабельні «Норман», у Гаврі, тоннажністю дві тисячі двісті, на якому поміщалося триста мін. Ще зберігся єдиний міноносець «Віхер», кілька колишніх німецьких торпедних катерів з імператорського флоту і шість тралів класу «Чайка», які мали швидкість до вісімнадцяти вузлів, носові гармати калібру 7,5 і по чотири кулемети на турелях; згідно з офіційними даними, ці трали поміщали на борту до двадцяти мін, могли ставити і тралити міни.

І один із цих тралів тоннажністю сто вісімдесят п'ять побудували спеціально для Мальке.

Морські бої у Данціґській бухті тривали від першого вересня до другого жовтня і продемонстрували після капітуляції півострова Гела наступний, суто зовнішній результат: польські ескадри «Ґриф», «Віхер», «Балтик», три судна класу «Чайка» під назвами «Мева», «Яскулка» і «Чапля» згоріли та затонули у гаванях; німецький есмінець «Лєберехт Маас» був пошкоджений артилерією, трал М85 наскочив на міну північно-східніше Гайстернесту, потонув і втратив половину своєї команди.

Були захоплені тільки три злегка пошкоджені судна класу «Чайка». І якщо «Журав» і «Чайка» уже незабаром служили під новими назвами «Окстгьофт» і «Вестерплятте», то у третьому кораблі «Рибітва», після того як його відбуксирували із Гели в новий фарватер, знайшли течу, він осів на мілині і чекав на Йоахіма Мальке, бо саме Мальке наступного літа витягнув з-під води латунну табличку з написом «Рибітва». Згодом розповідали, що один польський офіцер і боцманмат, які змушені були керувати кораблем під німецькою охороною, вирішили повторити знаменитий приклад Скапа Флов і затопили судно.

З тих чи з інших причин корабель таки затонув трохи осторонь нового фарватера і причального буя, і його не підняли, хоча це було можливо завдяки численним піщаним мілинам, серед яких він лежав. І протягом усіх наступних воєнних років його палубні конструкції, рештки поручнів, зігнуті вентилятори і кріплення носової гармати стирчали з води; спершу це було трохи дивно, а потім стало чимось звичним, і це давало тобі, Йоахіме Мальке, мету, так само як бойовий корабель «Ґнайзенау», який був затоплений у лютому сорок п'ятого перед входом до гавані Ґдині, став метою для польських школярів, хоча і невідомо, чи серед польських хлопчаків, які пірнали під «Ґнайзенау», був хоча б один, який робив би це з такою ж затятістю, як Мальке.

Гарним він не був. Йому варто було б прооперувати свій борлак. Можливо, вся справа була саме в цьому хрящі.

Але ця штука відповідала загальним пропорціям. Навіть якщо далеко не все можна виправдати за допомогою пропорцій. А з його душею мене ніхто ніколи не знайомив. Я жодного разу не довідався, про що він думає. Врешті-решт залишається його шия і все інше, що створювало їй противагу. Наприклад, велетенські канапки, які він приносив із собою до школи і в басейн, а потім поїдав хліб із маргарином під час уроків або перед плаванням; це могло бути тільки черговим нагадуванням про мишу, бо миша їла разом із ним і була ненаситна.

Залишається ще молитва перед вівтарем Пречистої. Розіп'ятий Ісус не надто його цікавив. Упадало в очі те, що кадик його не заспокоювався, а продовжував рухатися туди-сюди, коли він складав кінчики пальців, але під час молитви йому вдавалося сповільнити ковтки і навіть відволікти увагу від постійного ліфта, який рухався над коміром його сорочки, над усіма штукенціями, причепленими у нього на шиї на шнурках, ланцюжках та шнурівках.

Переважно він не звертав уваги на дівчат. Чи була у нього сестра? Навіть мої кузини не могли йому допомогти. Його ставлення до Тулли Покріфке не рахується, це було щось зовсім особливе і навіть могло би вважатися специфічним цирковим номером, — він же збирався в майбутньому стати клоуном, бо Тулла, цей скелетик із двома тонесенькими ногами, могла б із тим же успіхом вважатися хлопчиком. У кожному разі це тендітне створіння, яке інколи, під настрій, плавало разом з нами до баржі під час другого нашого літа там, зовсім не соромилося, поки ми берегли свої плавки і засмагали на іржавому залізі голяка, не дуже знаючи, чим би зайнятися.