Мария Матиос - Мама Маріца — дружина Христофора Колумба

Маріца переваг розвинутого соціалізму своїм куцим жіночим розумом не зауважила, лише добре втямила, що в роті солодше не стає, а холодильник не повнішає, скільки б із «брехунця» не лаяли те, чого з тутешніх людей ніхто не бачив, і не хвалили те, що було перед очима.

Щоранку, майже синхронно з Маріциним просинанням на протилежному боці містечкової вулиці починав свою галасливу вісімнадцятигодинну роботу гучномовець, прибитий до чорного стовпа. Стовп був розмальований із чотирьох боків зверху донизу гаслом «Слава КПРС!»

Чомусь чи не кожна тодішня вранішня радіопередача починалася словами «Два світи — два способи життя». Ще лежачи в постелі, Маріца щодня слухала про страхіття небаченого — заморського — світу, просякнутого дискримінацією тамтешніх темношкірих людей і враженого підступністю тамтешніх вовчих законів, які перетворюють людей на звірів.

Далі гучномовець бризкав слиною ненависті до причаєних там і тут українських буржуазних націоналістів, які сплять — а все одно думають, як би підірвати фундамент радісного Маріциного сьогодення і внести розбрат у дружні лави щасливого радянського народу.

Набризкавшись слиною праведного гніву, радіо починало співати.

О, які то були життєрадісні й піднесені пісні!

«Гарно нам на полях сіять-орать»,

«Буряки рядочками стеляться листочками»,

«Мой адрес — не дом и не улица. Мой адрес — Советский Союз»…

Проте Маріца, недовго ніжачись у постелі перед своєю щоденною каторгою, ні-ні — та й проганяла підленькі думки, які розвертали її від заморського у свій, тутешній, світ. То був далекий, та що там далекий — паралельний світ її страждань і болю.

І цей світ не мав жодного стосунку до світу, який нав'язував їй невтомний гучномовець.

Вона дивилася на свої ще молоді, але в'янучі від безконечного прання-прибирання руки, гладила обличчя, що бралося зморшками, — і дивна лють, схожа на згагу, осідала в її єстві, як хронічна недуга. Вже іноді їй здавалося, що насправді неграми є не ті, кого принижують десь там у далекому світі, а чорним негром є вона сама у своїй білій країні… з оцими вічними нестачами й мізерною пенсією, з тісною (двадцять чотири квадратні метри) квартирою - «хрущобою», з неможливістю дати раду дитині-каліці.

Безперервне, невтомне й багатолітнє сичання з чорного стовпа так допекло Маріці, що одного разу вночі, повертаючись від Христофора-старшого із цвинтаря, вона вже було взяла сокиру, щоб підрубати той стовп.

Та там і спинилася, розсміявшись сама до себе: що їй винен стовп із брехливим гучномовцем? Стовп усе одно перенесуть, гучномовець заговорить іще гучніше, а її — не приведи, Господи, на п'ятнадцять діб заберуть у райвідділ міліції. Що тоді буде з дитиною?!

Вона дуже довго й багато разів ходила в районну лікарню, райком партії, райвиконком, поки таки не добилася, щоб радіо говорило тихіше.

Прости її грішну душу, але Маріца вигадала, що гучномовець погано впливає на Христофорчика, бо його занадто голосна мова посилює напади агресії дитини.

І набагато тихше, але так само щоденно, радіо й далі розвінчувало й гудило деяких радянських людей за нетрудові доходи — вирощування і продаж із присадибних ділянок овочів і фруктів, та викривало спекуляцію — виготовлення дерев'яних сувенірів і вишивання сорочок для продажу.

Проте Маріца на те вже не зважила — стягла з горища старий, іще з Молдавії, механічний «Зінґер».

Зголоднілі від суцільних дефіцитів мишинські модниці стали в чергу до нової кравчині, яка мала витончений смак і добру машинку. Так що обшивати було кого. Не було тільки часу. Але Маріца мала безконечні робочі ночі, що зробилися їй днями через безсоння і боязнь бути викритою за свої нетрудові доходи.

Втомившись від надокучливого дирчання машинки, Маріца розтирала затерплі пучки рук — і знову підленька думка в'їдалася в її розжарений мозок: чому ці мізерні доходи, зароблені каторжним трудом, є нетрудовими?

Питати не було в кого.

А ще слід було остерігатися балакучих сусідок, які могли спровадити в її двір місцевого міліціонера.

Отож Маріца, щоб не викликати підозри, зароблені про чорний день гроші тримала не в Ощадбанку, а загортала у два целофанові кульки, а тоді зашивала у Христофоровий матрац.

Навіть коли би міліція захотіла зробити трус у її домі, як недавно робила в будинку напроти, де жив найбагатший мишинський «помідорник» Павло Грицюк, міліція, на думку Маріци, не наважилася б розпорювати матрац каліки.