Люко Дашвар - РАЙ.центр

— Сердюк домовився з військовими…

— Вже знаю! — процідив Крноваленко.

— Я намагався зосередити Володимира Гнатовича на пошуках зниклого свідка, але він…

— Не знайшов? — напружився Коноваленко.

— Кого? Свідка? Ні, — на межі фолу. — Знаєте, дизель-генератори… Це, звичайно, дуже неординарний крок.

— Чому? — не зрозумів Коноваленко.

— Все Геніальне — просто. Проти лому нема прийому. Дизель-генератори вивезти з лікарні можна тільки за допомогою сили, а це вже… Це вже кримінал. «Світяться» інтереси, люди… Погано. Дуже погано.

— Але ми знайдемо ще простіший варіант. — Коноваленко потягся до стола, дістав з шухляди немалий стос грошиків, поклав перед Ромою.

До справи, до справи! Завтра Ромі сюди вже ходу не буде, брати треба сьогодні.

— Адміністративна реформа! — видав блискавичну ідею.

— Що? — оторопів Коноваленко. — Яка адміністративна реформа?.

Тупий! Сердюк за мить би оцінив. Правда, послав би Рому під три чорти, а потім реалізував як власну, але зрозумів би за секунду. «І тому я обираю Сердюка», — пояснив сам собі Рома і взявся пояснювати тупому Коноваленку.

— Лікарня районна? Районна. Треба ліквідувати район.

— Яким чином? — усе ще не врубався Коноваленко.

— Адміністративно-територіальна реформа, — взяв себе в руки і спокійно повторив Шиллєр. — До речі, ідея давно висить у повітрі! Час освіжити. На рівні держави переглядаємо доцільність нинішнього адміністративно-територіального поділу України на області, райони і так далі. Не бачимо доцільності і ліквідуємо, наприклад, район з вашою лікарнею в райцентрі. Приєднуємо його до сусіднього, одна райлікарня на новий, об'єднаний район. А ваша… А! Вам, до речі, найбільше зиску. Відірвете не один корпус з територією, а всю лікарню. І всю територію. Наскільки я розумію, з цього все починалося?

Коноваленко задумався. Рома встиг роздивитися новий акваріум з новими, ще живими рибками, важкі коричневі портьєри на вікнах… «Він що, кіно тут дивиться?» Перерахував пляшки у прозорому скляному барі, здивувався поганому смаку — горілка, горілка, горілка… А де свобода вибору? Врешті знайшов в інтер'єрі штуку, від якої б не відмовився, — плаский ніж зі слонової кістки для розрізання конвертів. Уявив грубого Коноваленка з витонченим ножем у руці, зітхнув: космонавт з граблями.

— І як це зробити? — врешті подав голос Коноваленко. — На таку реформу — часу й часу, а мені треба…

— Експеримент! — Рома зосередився на справі.

— Який експеримент? — Коноваленку все треба було розжувати до манки і покласти до рота.

— Ми ж не можемо без апробації на окремій території… — почав пояснювати Шиллєр, та зупинився. Для Коноваленка він знайде більш звичні вуху слова, до того ж усі політики, з якими стикався Рома Шиллєр, одностайно були переконаними, що «апробація» — це проба, а не схвалення і затвердження будь-яких проб, як це розуміли древні латиняни.

Дубль два! Те саме, але примітивно. Поїхали!

— Ми патріоти. Ми не можемо запроваджувати адміністративну реформу на всій території держави без попереднього експерименту. Беремо два окремі райони, об'єднуємо і дивимося: наскільки вдалою є ідея, які переваги, недоліки та інша лабуда. Зрозуміло?

— Здається, — сказав Коноваленко.

— У вас є люди в адміністрації президента чи знову доведеться мені гарувати?

— Як це зробити… технологічно?

— От з технологією наразі жодних проблем. Технологія відпрацьована роками. Я допоможу сформулювати коротку довідку про суть експерименту, щоби на горі не переплутали райони й області, і взагалі — не напружували мізки. Вони цього не люблять.

— Формулюй, — погодився Коноваленко.

Кум Свиря увесь цей час супроводжував ірода Рому. Заплутався не гірше за Коноваленка, але головне зрозумів. Розвідка, що Луциперів секретар Шиллєр служить Сердюковому ворогу, вояку не схвилювала: Свиря не попереджатиме Сердюка про зраду. Хай собі здохне, бо не сердюк зовсім, не сердюк — планує поважного лікаря вбити. Так розстроївся, що вирішив не йти з Коноваленкова лігва без здобичі. Прихопив ніж з кістки, подався до Микишки і лікаря. Раду тримати.

Пройшов крізь зачинені двері розкішного кабінету в німому вдень нічному клубі й очам не повірив: Іван Степанович і Микишка прикладали лід до побитих мордяк двох незнайомих Свирі хлопців.

Свиря насторожився.

— Куме! Куме Микишко! А що за хлоп'яки? Бачать нас? Бачать?

Відповіді не треба. Хлопці зиркнули на Свирю, між собою переглянулися.