Люко Дашвар - РАЙ.центр

Чому вона не сказала правди? Адже з першого погляду в задрипаному нічному клубі, куди його випадково занесло, Макс відразу зрозумів: Люба — його людина. Його. А значить, так само як і Макс, ненавидить брехню.

Макс вибіг з під'їзду, зупинився і розреготався. Біля під'їзду стояли Марта і «мазераті». «Марта — від тата, "мазераті" — від мами», — подумав з іронією. Марта зараз бігтиме слідом, бо тато наказав не залишати його на самоті, а він вскочить у ненависну «мазераті» — нав'язливий матусин дарунок і щезне? Маячня!

— А, Максе! Привіт! Як справи? — пробелькотіла Марта, ніби випадково зустрілися.

— Марто… Хочете «мазераті»?

Марта розгубилася.

— Володимир Гнатович просив, щоби я… Якщо тобі треба…

— А Якщо мені не треба?

— Звільнить… — наважилася Марта.

Макс скептично зітхнув — Марта не Люба, гордості геть нема.

— Тоді сховайтеся, Марто, бо бігти за собою я вам однаково не дозволю.

— Куди сховатися?

— Сідайте в «мазераті» і чекайте. Батько спитає, а ви йому: на хвилину відійшов, сказав, зараз повернуся і поїдемо.

— Можна я біля «мазераті» почекаю? — попросила Марта.

Макс знизав плечима і пішов до Старонаводницької, вгору до бульвару Лесі Українки. Їжився, хоч сонце гріло. Відводив очі від перехожих, наче кожен випадковий погляд зустрічної людини — рентгеном наскрізь. Куди чвалав? Не знав. Знав — від чого біг.

У голові одне: чому Люба не сказала, що знала батьків? Тоді б він… А що б він тоді? Відклав зустріч? А що б це вирішило? Підготував маму з татом? Як про пані Женю згадав, аж зубами рипнув. Ну яка фіґня! Мама спить з якимось «кутюр'є», майже одного з ним віку. Токо Моно… І як би Люба йому про це сказала? Коли вона зі сміхом розповідала про «гладку хтиву потвору», вона не знала, що Макс… її син.

Геть заплутався. По душі — багнюка хвилею. Дістав цигарки. Запалив.

— Вогню не знайдеться? — перед Максом стояв високий міцний хлопець. У руці в нього димила підкурена цигарка.

Це був Гоцик. Вони з Макаром дісталися до «Царського села» саме тоді, коли ошелешений Макс біг сходами. Резонно вирішили шукати «мазераті», і вже за кільки хвилин Гоцик побачив автівку біля одного з під'їздів. А поряд Марту. Очам не повірив.

— Мартазавра…

Сховався за дерево, насупився — що робити?

— А от і метросексуал! — прошепотів поруч Макар.

Гоцик визирнув з-за дерева — точно!

— Я до Мартазаври не піду, — видихнув. — Давай так. Я беру на себе метросексуала, а ти Мартазавру.

— А на фіґа нам твоя Мартазавра? — спитав Макар.

— Мартазавра багато чого може знати. Головне — не злякай її, — задумався. — Скажи, що журналіст… Що давно стежиш за її кар'єрою. Що ніхто не розповідав про відповідальну працю депутатських помічників… Ну що я тебе вчу? Давай уже! Греби!

Домовилися ввечері зустрітися на Костянтинівській. Макар повільно пішов до Марти, Гоцик побіг Старонаводницькою, щоби обігнати Макса і виникнути перед ним як невідворотність.

Об одинадцятій п'ятнадцять Ростислав Коноваленко дізнався, що в лікарні врубили електрику. Оскільки з рибками від розібрався ще під ранок, тож хвилин двадцять м'яв морди помічникам, а потім зателефонував Ромі Шиллєру.

Рома Шиллєр якраз тирлувався в кабінеті полковника Баклана, тому дзвінок Коноваленка довів його до миттєвої панічної істерики.

— Будьте на лінії! — нервово. З кабінету в коридор прожогом. Тихий закуток знайшов.

— Пане, ви з глузду з'їхали?! Якого біса ви мені телефонуєте? Ми з вами контракту не підписували?

Коноваленко назвав цифру, і Рома остовпів. Цікава перспективка вимальовувалася. Ці двоє — Сердюк і Коноваленко, — здається, пішли ва-банк, а в таких ситуаціях люди гроші не рахують. Сеча під кадиком, кров в очах — або пан, або пропав. З власних спостережень Рома Шиллєр напевне знав головне: і переможець, і переможений однаково втратять лише в одному — у грошах. І Рома Шиллєр вирішив зібрати врожай.

— Добре… Зустрінемося…

— Часу нема! — відрубав Коноваленко. — Працюємо в телефонному режимі.

Легко сказати! А якщо Рома Шиллєр бачить прямо по курсу приймальню міністра ВС, а повз нього коридором ідуть дядьки з такими погонами та лампасами, один вигляд яких гальмує не те що думки, обмінні процеси в усьому організмі?

— Добре! У телефонному режимі, але за п'ять хвилин!

За дві хвилини устиг залишити Баклану, якого викликали до керівництва, повідомлення, що повернеться за десять хвилин. Ще дві хвилини пішли на термінову евакуацію з небезпечної установи. І в останню з п'яти Рома Шиллєр спокійно йшов геть від МВС і одночасно думав, що за нетерплячка змушує Коноваленка так активно кидати в нього купюрами.