Люко Дашвар - РАЙ.центр

— Справді? — засмутився Гоцик. — От біда… — Запропонував: — Наша печера буде територією без політики. Без географії. І без економіки.

— Він анархіст, суб'єктивіст, екзистенціаліст і взагалі — голота! — сказала Люба Макару, спостерігаючи, як Гоцик моститься спати на килимі посеред кімнатки.

— Здається, я його люблю, — Макар їй.

— Я теж, — погодилася Люба.

— Хоч обожнюйте! — кинув їм виснажений Мартазаврою Гоцик. — Але тут політики не буде. Ця дурна політика зіпсувала мені головну природну радість, крім поїсти.

— Так виходить, що за радість треба боротися, — перебила Люба Гоцикове намагання заснути.

— А я не проти! — завівся той. — Думаєш, лише ти приїхала до Києва, щоб вирватися з країв, де сіре — не модна тенденція, а стиль життя? Ні, люди, я скніти не збираюся. Отримаю диплом, знайду грошовиту роботу, заберу маму з Португалії і розводитиму коней. А що? Я люблю коней. І теє… бруківку на Андріївському заприсяглися підрівняти. Купа справ.

— Та ви що — сліпі? Чи геть дурні?! — Макар аж почервонів од прикрощів. — Отямтеся. Нічого нам тут не світить. Я закінчу універ і поїду.

— Додому?

— З України.

— А тут хто лишиться?

— Ті, кому на Україну начхати, — Макар люто.

— А тобі не начхати? — Люба.

— Не начхати. Наша влада — одна величезна вонюча Мартазавра. Притисла нас своєю масою і дрючить з ранку до ночі без передиху. А за те, що ми не хочемо, щоб нас дрючили, дрючить із подвійною завзятістю. Я — проти. Я поїду. Які можуть бути перспективи, якщо ти стоїш раком і підставляєш зад?

— Ми не підставляємо зад! — наївно зауважила Люба, бо вивчала соціологію в Могилянці за розумними книжками. Власний досвід згадала. — Ми підкладаємо голки під їхні зади.

— Любо, Любо… — зітхнув Макар. — Дитя мрій… Думаєш, твоя колишня хазяйка після голкотерапії подобрішала? — Замовк. — Знаєш, хто проклинає тебе зараз найсильніше? Нова служниця.

Люба замислилася. Вмостилася на килимі поруч із Гоциком.

— Ну, щось же треба робити… Ми ж для чогось народилися саме на цій землі.

Макар всміхнувся. Вмостився на килимі поруч із Гоциком з іншого боку.

— Гоцик уже поборовся…

Гоцик зітхнув:

— Аби мені терпіння… І не таке старе тіло під боком. Люди, кажуть, за одну виборчу кампанію на «ферарі» заробляли.

— У якій партії? — спитала Люба.

— У будь-якій… — відповів Гоцик і накрився ковдрою з головою.

Люба всміхнулася.

— А я вірш написала.

— Про партію? — не врубався Макар.

Люба — римою:

Гоцик відкинув ковдру і нервово:

— Про що були ці вірші? Ні, мені просто цікаво! Як філологу-коневоду.

— Мені не подобаються «солов'ї», які люблять свою землю з безпечної відстані.

— Я можу з'їхати! — образився Макар. — Лишайтеся на пару, патріоти.

Не жартував. Почервонів. Підхопився з килима, заходився речі у рюкзак кидати. Гоцик зітхнув — прощавай, сон. Підвівся. Ухопив Макарів рюкзак, смикнув до себе. Подивився Макарові в очі — ти чого? Макар насупився.

Гоцик знову зітхнув:

— Дурне діло — патріотів шукати. Я вже пробував. У мене інший принцип: я українець. Тобто — воля плюс секс і гарно попоїсти. Нормальна життєва політика. — І Любі: — Чого завелася? Ми з тобою Макару диктувати не будемо. А може, я разом із ним кудись подамся… І тебе прихопимо. Га?

— Маслоу, Любо! Чи у Могилянці не вивчають теорію Маслоу?! — Тепер уже Макар завівся. — Фізіологічні потреби, безпека, соціальна приналежність… А ще що? Згідно з Маслоу, в кожної людини п'ять базових життєвих цінностей! А я тобі нагадаю — повага з боку суспільства і самореалізація. Базові! І де тут моя «база»?

— Я знаю досить багато випадків, коли люди після навчання… — вона непевно.

— Любо, я механік і то розумію, — психанув Макар. — Є система, і є винятки. Системні правила встановлює держава. Винятки — це те, що відбувається всупереч правилам. Так? І що маємо? Молодим тут нічого не світить — це система. Деякі досягають високих стандартів — це виняток. Ти пропонуєш мені усе це полюбити?

— Давайте зробимо свою державу! — запропонував Гоцик.

— Тобі — до Рози Сиґізмундівни! — смикнувся Макар.

Гоцик руками розвів — з якої це радості?