Лариса Денисенко: Помилкові переймання або життя за розкладом вбивць

Юлька з екзотичним прiзвищем Сiан (Юлька не знала, хто вона за нацiональнiстю, а тодi моя мудра мати сказала менi: «Доню, якщо ти бачиш прiзвище, а не бачиш за ним нацiональної належностi, i якщо для тебе важливо про це знати, знай: це певно що - євреї«).

Юлька… Якщо вирiзати її постать iз мого життя, то на ньому залишаться такi космiчнi дiри, в якi може легко провалитися моя душа, тому я не вирiзаю, а обережно пiдклеюю краєчки.

Юлька могла розколювати зубами грецькi горiхи, могла фарбуватися, одночасно примощуючись у туалетi кримського потягу, який дуже непевно тримався на рейках i розхитував саму Юльку, що всiлася на унiтаз, розхитував її щiточку для вiй, але в неї все виходило бездоганно. А ще Юлька вмiла смiятися смiхом навiженої дружини ослiплого красеня зi стрiчки «Джейн Ейр».

Разом iз Юлькою ми ворожили шiстьма новими олiвцями. Одна бере три олiвцi та складає їх лiтерою «п», те саме робить iнша, а потiм усi цi шiсть олiвцiв складаються у прямокутник. Треба викликати дух померлого, а потiм ставити йому запитання. Коли дух вiдповiдає «так», олiвцi на змичцi пiдiймаються вгору, коли «нi» - йдуть донизу, коли дух не знає чи не хоче вам вiдповiдати, олiвцi перетворюють прямокутник у незрозумiлу, подiбну до зiрки, фiгуру.

Ми викликали дух моєї бабусi, бо духiв революцiонерiв та письменникiв побоювалися. Мою бабусю звали Орина Савiвна. Вона вiдповiдала нам те, що ми хотiли почути. Бабуся завжди була добра i, як каже мама, любила прибрехати задля благополуччя родини. Цим вона займалася й пiсля смертi.

Юлька залишається єдиною людиною, котра склала справжню пiсню на мою честь i спiвала її пiд гiтарний квадрат. I дивилася на мене очима, схожими на спiлий аґрус.

Вона грала та спiвала пiсню в дитячому садку, де ми любили збиратися вечорами i звiдки нас постiйно намагався випхати наш дiльничний iнспектор Василь, котрого тричi намагалися, але так i не спромоглися повiсити на гiлцi могутнього дуба статевозрiлi хулiгани. Тому вiн перетворився з простого дiльничного iнспектора на легенду. А легендам не мiсце в реальному життi, вони пiзнали вiчнiсть, а вiчнiсть отримала їх.

Юлька спiвала i грала, ми слухали, а потiм помiтили чорну кицьку, котра застигла в мiсячному сяйвi й слухала цю пiсню. Ми тодi дуже злякалися. А чорна кицька дуже повiльно подалася в кущi, коли Юлька поклала гiтару собi на колiна. «Це - знак», - сказала вона. I я знала, що це - Знак, Поганий Знак, i щось вiдбудеться. Врештi-решт ми не помилилися, щось вiдбувається завжди.

Юлька постiйно закохувалася. Якщо не в кiноакторiв, то обов'язково в перших красенiв школи.

Крава вважався першим красенем школи. Не знаю, хто перший таке вигадав i перетворив у незаперечну iстину. Це, до речi, цiкаве питання: хто їх вигадує - цих шкiльних красенiв та красунь: хто з них перший, другий, десятий? Хто цi люди, де вони, чим займаються, як це формується в їхнiх головах? Менi вiн теж подобався, але не до фанатизму. Ми з ним навiть були подiбнi одне на одного. Обидва бiлявi й сiроокi. Але його всi сприймали, як шикарного бiлявця, а мене як бiлявку не сприймав нiхто й нiколи, бо насправдi я нею нiколи й не була.

Кравi у школi було важко. Вiн постiйно змiнював мiсця для курiння. Наприклад, до однiєї визнаної всiма «курилки» треба було йти вузьким темним коридором, i саме там ставали одна навпроти iншої, притискаючись до стiн, Галя та Валя, Люда та Нiна, Наталя та Олена - Кравинi палкi прихильницi. I коли вiн iшов цим коридором, затиснувши в руцi болгарську цигарку, вони штовхали його одна до другої й намагалися цiлувати. Незважаючи на те, що Кравченко нiколи не виглядав охлялим, вiд дiвки до дiвки вiн летiв футбольним м'ячем, вiдбитим вправною ногою. А потiм був злий, як дiвчина, що сидить на вимушенiй дiєтi.

На початку такої кравченкоманiї вiн навiть усiм цим пишався. Ну, як же. Визнаний секс-символ. Хоча тодi сексу не було, тобто про нього не писали, його не фотографували. Сексу не було, а секс-символи були. Але з часом життя його ускладнювалося. Дiвчата були винахiдливими й надзвичайно активними. Яка-небудь Лiля могла зазирнути в клас, де вчився Крава, коли там саме викладали якусь важливу тему, i проверещати в щiлину: «Сергiйку!!! Краво!!! Обожнюю!! Цьом-цьом!!» Однокласники та однокласницi починали хихотiти. Нi, спочатку вони йому заздрили, це вже потiм почали хихотiти. Вчителi зазвичай були незадоволенi, бо вважали, що учнi мусять самi розбиратися з такими ганебними хулiганськими вибриками.