Герта Мюллер - Гойдалка дихання

Протягом останнього табірного року ми отримували за свою роботу гроші, їх давали кожному в руки. І ми могли купувати щось на базарі. Ми їли сушені сливи, рибу, російські налисники з солодким або підсоленим сиром, салом чи смальцем, кукурудзяні пляцки з підливкою з цукрових буряків, масну халву з соняшникового насіння. Не минуло і кількох тижнів, як ми знову нормально харчувалися. На нас понаростали скожі на мочалки прошарки жиру, перукар називав нас БАМСТІ. Ми знову стали звичайними чоловіками і жінками, так, ніби вдруге вступили у перехідний вік.

Нова хвиля марнославства розпочалася у жінок ще тоді, коли чоловіки бездумно блукали туди-сюди по табору у своїх ватних уніформах. Вони знову відчули себе достатньо вродливими, і це давало їм підстави для марнославства. А потім янгол голоду отримав нове відчуття для одягу, для нової табірної моди. Чоловіки приносили з фабрики шматки білосніжних лляних мотузок, довжиною приблизно метр і товщиною з руку. Жінки розбирали ці мотузки на нитки і плели з них залізними гачками бюстгальтери, трусики, блузки і трико. Вузлики вони затягували всередину, на зовнішній стороні не було видно жодного. Жінки плели навіть стрічки у волосся і брошки. Труді Пелікан носила плетену лілію, яка була схожа на пришите до грудей горнятко для мокко. Одна з Ціррі носила брошку-конвалію, це були причеплені до дротів білі напальчники, а Лоні Міх — пофарбовану червоною цеглою жоржину. У цей перший період транспортування льону я теж здавався собі ще достатньо вродливим. Але вже незабаром я теж відчув потребу обновити свій гардероб. Я досить довго просидів із голкою в руках, щоб пошити собі з подертого пальта з оксамитовими зав'язками кепку. План її створення сидів у мене в голові, це була доволі складна для виконання конструкція з усіма можливими вишуканостями. Довкола голови я зробив основу з ґуми для коліс, обшив її тканиною, розмір кепки дозволяв носити її навскоси, натягуючи на вухо. Дашок над обличчям був зроблений із шматка руберойду, овальна верхня частина була зміцнена шматком паперу з мішка для цементу, а вся шапка зсередини була вимощена шматочками з розірваної сорочки. Внутрішня підкладка була для мене важливою, бо нагадувала про колишнє марнославство, про те, що потрібно хотіти краси для себе самого, навіть там, де ніхто цього не побачить. Це була шапка, яка насувалася на очі або на вухо, шапка-очікування, шапка для кращих часів.

На додаток до плетеної табірної жіночої моди у селі з'явилося туалетне мило, пудра і рум'яна. Усе виробництва однієї фірми КРАСНЫЙ МАК. Косметика була рожевою і мала нудотно-солодкавий запах. Янгол голоду здивувався.

Найпершою хвилею моди стали мешти на вихід, БАЛЕТКИ. Я поніс до шевця половину ґумової шини, інші принесли шматки ґуми з фабрики. Швець зробив легкі літні мешти, з дуже тоненькими еластичними підошвами, кожен з цих мештів був дбайливо допасований до розміру ноги. Зроблені на манекені, ці мешти були дуже елегантними. Їх носили і чоловіки, і жінки. Янгол голоду став легконогим. Палома виросла, тепер уже всі бігли на танці і танцювали, аж поки незадовго до півночі не звучав гімн.

А оскільки жінки хотіли подобатися не лише собі самим й іншим жінкам, а й чоловікам, чоловіки теж змушені були докладати зусиль, аби їх іноді допускали за шторку до плетеної гачком білизни. Тому після балеток справа дійшла і до чоловічої моди вище взуття. Нова мода і нові любощі, обмін партнерами, вагітності, аборти у міській лікарні. Але і збільшення кількості немовлят у медпункті, у спеціальному кутику, за дерев'яною загородкою.

Я пішов до пана Ройша з Ґоттенбрунна, що у Банаті. Я знав його тільки з перекличок. Удень він розгрібав завали сміття на розбомбленій фабриці. А вечорами за тютюн латав подерті фуфайки. Він був кравцем, а відтоді, як янгол голоду легковажно кружляв довкола, то його вміння користувалися неабияким попитом. Пан Ройш витягнув скручену в клубок мотузку і поміряв мене з ніг до голови. Потім сказав, що для штанів необхідно півтора метра тканини, для маринарки три метри і двадцять сантиметрів. А крім того, три великі ґудзики і шість маленьких. Підкладку для маринарки він дістане сам, так він сказав. Я хотів, щоб маринарка мала ще пояс із пряжкою. Він запропонував мені виготовити пряжку з двох металевих кілець, які проходили одне в одне, а на спині зробити подвійну складку, одну навпроти другої. Він сказав, що зараз такі дуже модні в Америці.

Я замовив Антону Ковачу два металевих кільця і, взявши усі свої гроші, пішов у сільську крамницю. Тканина на штани була матово-синьою зі світло-сірими вузликами. Тканина на маринарку — у клітинку двох кольорів — пісочний беж і брунатний кольору мішка з піском, контури кожної клітинки витиснені. Я відразу ж купив готову краватку, кольору зеленого моху з косими ромбами. І три метри репсу кольору світлої резеди на сорочку. І ще ґудзики для штанів і маринарки плюс дванадцять маленьких на сорочку. Усе це було у квітні 1949-го.