Герта Мюллер - Гойдалка дихання

Різдвяна ялинка стояла на столику під годинником із зозулею. Адвокат Пауль Ґаст повісив на неї дві брунатні хлібні кульки. Я тоді не запитав сам себе, чому він обрав для прикрашання саме хліб, я був переконаний, що наступного дня він його з'їсть, бо коли він робив із хліба кульки, він розповідав про свій дім.

У нашій гімназії в Обервішау перед Різдвом щоранку до початку уроків запалювали свічки на різдвяному вінку. Він висів над кафедрою. Наш учитель географії називався Леоніда і був повністю лисим. Свічки горіли, а ми співали: oh Tannenbaum, oh Tannenbaum, wie grün sind deine Blä… [1] Одна з найвідоміших німецьких різдвяних пісень, текст якої відомий ще з XVI століття. І тут ми раптово обривали спів, бо Леоніда верещав:

— Ау!

На його лисину капав рожевий віск. Леоніда кричав:

— Гасіть свічки!

Він вистрибував на стільчик і витягав із кишені бляшаний складний ножик у формі карпа.

— Іди сюди! — верещав Леоніда, відкривав ножа і нахилявся.

Я зішкрябував йому з лисини віск. І жодного разу не порізав його. Але щойно я сідав назад на своє місце, він прибігав до мене і вліплював мені ляпаса по щоці. А коли я хотів витерти сльози з очей, він верещав: — Руки за спину!

Беа Цакель дістала для мене у Тура Прікуліча пропуск на базар. Голодному не можна розповідати про можливість вийти на волю. І я нікому про це не казав. Я взяв свою пошивку та шкіряні гамаші пана Карпа, бо як завжди йшлося про обмінні оборудки з калоріями. Об 11-й я вирушив, тобто ми вирушили, ми з моїм голодом.

Надворі було ще пасмурно після дощу. Посеред болота стояли продавці, які тримали в руках іржаві гвинти та шестерні, а біля них — жінки з поморщеною шкірою, які пропонували бляшаний посуд і синьку для побілки. Довкола фарби були сині калюжі. А поряд із ними лежали гірками цукор і сіль, сушені сливи, кукурудзяна мука, просо, перловка і горох. І навіть кукурудзяний пляцок із пюре з цукрових буряків на зелених листках редьки. Беззубі жінки з жирним квасним молоком у бляшаних каністрах і одноногий хлопець із палицею і повним відром води, підсолодженої малиновим сиропом. Довкола бігали рухливі хлопці з погнутими ножами, виделками і вудками. У коробках з-під американських консервів блищали сріблясті рибки, ніби живі шпильки.

Я пропихався крізь тлум зі своїми шкіряними гамашами в руках. Біля одного чоловіка у військовій формі, з залисинами на голові і з великим вибором орденів на грудях, лежали дві книжки, одна про мексиканський вулкан Попокатепетль, а інша з двома великими блохами на обкладинці. Я погортав блошину книжку, бо у ній було багато малюнків. Дві блохи на качелях, а поряд — рука дресирувальника з крихітною нагайкою; блоха на бильці крісла-гойдалки; блоха, запряжена у весільну бричку у вигляді горіхової шкаралупи; груди хлопчика з двома блохами між пиптиками грудей, а донизу, до пупка, тягнуться дві симетричні доріжки з блошиних укусів, обидві доріжки мають однакову довжину.

Чоловік у військовій формі взяв у мене з рук гамаші й приклав до своїх грудей, потім до плечей. Я показав йому, що вони призначені для ніг. Він зареготав якимось утробним сміхом, так іноді сміявся Тур Прікуліч під час переклички, такі звуки видають також великі індики. Його верхня губа постійно зачіпалася за уламок зуба. Продавець, який стояв поряд, підійшов ближче і потер у пальцях шкіряні шнурівки моїх гамашів. Потім долучився ще один, із ножами, він порозпихав свій товар по кишенях і приклав собі гамаші праворуч і ліворуч до обох стегон, потім до сідниць, при цьому він поплескував себе по заду, кривляючись, ніби клоун. А вбраний у військову форму з поламаним зубом при цьому імітував ротом пердіння. Потім підійшов іще один, із закутаним горлом і без ноги. Опираючись на косу, він підчепив своєю палицею гамашу і кинув її у повітря. Я побіг слідом і зловив її. А на кілька метрів далі приземлилася моя друга гамаша. А коли я нахилився за другою, то у болоті лежала ще і зім'ята грошова купюра.

Я подумав, що її хтось загубив, і сподівався, що наразі ще не спохопився. Або, можливо, власник уже шукає свої гроші, або ж вони випали у когось із цієї банди, поки вони потішалися наді мною, або навіть і щойно, коли я нахилився, можливо, власник навіть бачить гроші і спостерігає за моїми діями зараз. Товариство продовжувало сміятися з мене і моїх гамаш, а я вже затиснув гроші в кулаці.

Треба було терміново зникнути, і я затесався у натовп. Я затиснув шкіряні гамаші під пахвою і розгладив гроші. То були 10 рублів.