Герта Мюллер - Гойдалка дихання

Вугілля є стільки, як землі, більше ніж потрібно.

ПОВНЕ ВУГІЛЛЯ привозять з Петрівки. У ньому повно сірого каміння, воно важке, мокре і липке. Воно пахне чимось квасним, ніби пожежа, а його грудки відділяються окремими листками, наче графіт. Після того як його змелють у млині і відмиють на мийці, залишається багато шлаків.

СІРЧАНЕ ВУГІЛЛЯ привозять із Краматорська, переважно в обід. Під ямою є ще пивниця для вугілля, велетенська підземна діра, а над нею — ґрати. Кожен вагон наїздить на ґрати окремо. У кожному вагоні міститься 60 тонн, це вагон пульманівського зразка, з п'ятьма лядами внизу. Їх відчиняють молотком, і це щоразу звучить, ніби останній дзвінок у кінотеатрі, якщо ляди піддаються з першого разу. І якщо вони піддаються, то вже немає потреби заходити у вагон, вугілля само миттєво висипається. Від пилюки темніє в очах, сонце стоїть у небі сіре, ніби дно бляшаного баняка. Ти задихаєшся і вдихаєш більше пилюки, ніж повітря, на зубах скрипить пісок. Протягом п'ятнадцяти хвилин розвантажується 60 тонн. На ямі залишаються лише кілька занадто грубих шматків. Сірчане вугілля легке, ламке і сухе. Воно блищить кришталево, ніби кварц, і складається з уламків і пилюки. У ньому немає зерен. Його назва походить від сірки, але це вугілля не має запаху. Сірку з цього вугілля помічаєш набагато пізніше у вигляді жовтого осаду в калюжах фабричного двору. Або вночі на території складу шлакоблоків, де у насипах сміття також утворюються жовті очі, які світяться, ніби у них порозкидано уламки порізаного місяця.

МАРОЧНЕ ВУГІЛЛЯ привозять із шахт Рудного, це зовсім поряд. Воно не масне, але і не сухе, не кам'янисте, не пісочне, не зернисте. Але воно тримається купи, не розпадається на шматки, і як не крути, воно ніяке. Відомо, що у ньому багато антрациту, але воно позбавлене характеру. Його називають найціннішим видом вугілля. Антрацитове вугілля ніколи не було моїм другом, навіть небажаним. Воно було підступним, його важко було розвантажувати, здавалося, що запихаєш лопату всередину тугого вузла або клубка.

Яма схожа на вокзал, так само напівнакрита дахом і така ж відкрита для всіх перетягів. Сильний вітер, суворий мороз, короткі дні, необхідність електричного освітлення вже в обід. Перемішаний вугільний і сніговий пил. Або ж косий вітер і дощ в обличчя, а крізь дах просочуються ще більше краплі. Або виснажлива спека і довгі дні з сонцем і вугіллям, аж поки ти не падаєш з ніг. І настільки ж важким, як розвантажування, є назва цього вугілля — «марочне вугілля», — можна тільки спотикатися об кожне з цих слів, неможливо прошептати це, як, наприклад, назву газового вугілля.

ГАЗОВЕ ВУГІЛЛЯ летюче. Його везуть із Ясинуватої. Начальник вимовляє назву газового вугілля майже пошепки: ГАЗОВЕ. Це звучить, як заячий біль, заєць — німецькою «газе», а біль — «ве». Тому я люблю це вугілля. У кожному вагоні є грецькі горіхи, лісові горішки, кукурудза і горох. Кожна ляда на вагоні — а їх п'ять — піддається легко, можна відчинити навіть, як то кажуть, голими руками. П'ять разів шурхотить донизу газове вугілля, легке, кольору шиферу, тільки вугілля, без шлаків. Дивишся на нього і думаєш: газове вугілля має м'яке серце. Газове вугілля розвантажене, ґрати і далі здаються такими порожніми, ніби нічого між них не впало. Ми стоїмо вгорі на ґратах. Внизу, у животі ями, повинні міститися гірські хребти й ущелини, повні вугілля. Тут розташований і склад газового вугілля.

У голові також є склад. Літнє повітря тремтить над ямою, зовсім як удома, і небо шовкове, як удома. Але вдома ніхто не знає, що я ще живий. Вдома дідусь їсть зараз холодний салат із огірків на веранді і думає, що я мертвий. І бабуся кличе курей до сараю, у затінок завбільшки з площу кімнати, кидає їм їжу і думає, що я мертвий. А тато з мамою, мабуть, у нашому будиночку в горах. Мама лежить у своєму саморобному матроському костюмі у високій траві посеред гірської галявини і думає, що я вже на небі. А я не можу поторсати її за плече і сказати:

— Ти любиш мене, я ще живий.

А батько сидить на кухні за столом і помаленьку напихає дробом патрони, тверді бляшані кульки для полювання на зайців, це буде вже незабаром, восени. Газове. Заячий біль.

Я ходив на полювання.

Кобеляна не було, а я тієї другої осені в степу вбив лопатою ховраха. Він видав короткий свист, схожий на сигнал потяга. А потім довго тяглися секунди, поки розколоте на дві половинки тільце не зіштивніло. Газове. Заячий біль.