Герта Мюллер - Гойдалка дихання

Ще півроку тому, коли трапився перший кримінальний випадок через хліб, я подумав собі, що ми здатні вбити від голоду, бо холодна святість Фені якимось чином просочилася у хліб.

Своїм акуратним переважуванням хліба Феня демонструвала нам, що вона має рацію. Готові, зважені порції лежали на полиці, накриті білим полотняним рядном. Беручи до рук кожну порцію, вона спершу піднімала рядно, а потім опускала, відкриваючи і знову прикриваючи хліб, як це робили вправні міняйли, які носили своє вугілля від хати до хати. У своїй білосніжній побіленій вапном камері, у білому робочому одязі, з білим полотном Феня перетворювала хлібну гігієну на елемент табірної культури. Світової культури. Мухи сідали на рядно, а не на хліб. На хліб вони сідали вже аж тоді, коли він опинявся у нас у руках. Якщо вони не тікали достатньо швидко, то ми з'їдали разом зі своїм хлібом і їхній голод. Але тоді я ніколи не думав про голод мух, як не думав і про інсценізовану гігієну білого рядна.

Справедливість Фені перетворила мене на дійсно слухняного, особливо це сполучення перекривленого рота і точності на вагах. Бридке у Фені мало елемент довершеності. Феня не була ні доброю, ні злою, вона навіть не була людиною, вона була втіленням закону у виплетених гачком светрах. Мені ніколи б не спало на думку порівнювати Феню з іншими жінками, бо жодна інша не була настільки по-мученицьки дисциплінованою і бездоганно потворною. Вона була такою ж, як і омріяний, жахливо мокрий, липкий і гріховно поживний хліб, випечений цеглинками.

Порцію хліба ми отримували вранці на весь день. Як і більшість в'язнів, я належав до тих, хто отримував 800 грамів, це була середня порція. 600 грамів належалося тим, хто був задіяний на легких роботах на території табору: зливати відходи з туалетів у цистерни, відгортати сніг, білити навесні та восени стіни і камені довкола центральної табірної стежки. А 1000 грамів отримували лише деякі, це було винятком для тих, хто виконує найважчу роботу. Вже 600 грамів звучить як неабищо. Але хліб був таким важким, що навіть 800 грамів — це була порція завбільшки з кулак, якщо її вирізали з середини буханця. Якщо тобі пощастило отримати окрайку, то шматок виходив завширшки з два пальці.

Першим рішенням дня було: чи вдасться мені проявити таку силу волі, щоб не з'їсти всю порцію вже з ранковою овочевою зупою. Чи вдасться мені попри голод вберегти ще шматочок на вечір. Обідом не годували, всі працювали і протягом дня не мали можливості приймати жодних рішень. Увечері після роботи, якщо мені вдавалося проявити силу волі, доводилося приймати друге рішення: чи проявлю я достатньо сили волі і просто запхну руку під подушку, щоб перевірити, чи лежить там мій заощаджений зі сніданку хліб. Чи зможу я дочекатися кінця переклички і з'їсти хліб аж у їдальні. Адже це може тривати ще дві години. Або і довше, якщо перекличка затягувалася.

Якщо вранці мені не вдавалося проявити силу волі, то увечері хліба в мене не було і навіть не залишалося можливості що-небудь вирішувати. Тоді я набирав лише по півложки і зосереджено ковтав. Я навчився їсти повільно, ковтати слину після кожної ложки. Янгол голоду навчив мене: слина дає можливість розтягнути зупу надовше, а якщо ти підеш спати раніше, голод буде коротшим.

Я рано лягав спати, але постійно прокидався, бо язик набрякав у роті і пульсував. Незалежно від того, чи я заплющував очі, чи тримав розплющеними, перевертався з боку на бік чи вдивлявся у тьмяне світло жарівки на стелі, коли хтось хропів, так ніби він тоне, або коли вистрибував ґумовий хробак із годинника з зозулею — ніч все одно була нездоланно довгою, а посеред неї нескінченно біліло рядно Фені, під яким лежало багато недосяжного хліба.

Вранці відразу після гімну голод спішив разом зі мною на сніданок, до Фені. До цього надлюдського першого рішення: чи вдасться мені проявити таку силу волі, щоб не з'їсти всю порцію хліба… і так далі.

Як далеко.

Щодня янгол голоду вигризав мій мозок. А одного дня він підняв мою руку. І цією рукою я мало не вбив Карлі Гальмена — йшлося про кримінальний випадок із хлібом.

Карлі Гальмен мав цілий вільний день і з'їв увесь свій хліб ще на сніданок. Усі пішли працювати. Карлі Гальмен залишився у бараку сам-один аж до вечора. А увечері відкладений Альбертом Ґіоном хліб зник. Альберт Ґіон п'ять днів підряд був мужнім і заощадив собі п'ять шматочків хліба, цілу денну порцію. Він був цілий день із нами на роботі і, як і всі ми, хто заощадив собі трохи хліба, цілий день думав про вечірню зупу з хлібом. А повернувшись після роботи, він, як і всі, перш за все запхнув руку під подушку. Але там уже не було хліба.