Харукі Муракамі - 1Q82. Книга перша

Фукаері знову випила води. Після певної паузи склянка стукнула об стіл. Невже дівчина не знає, де кнопка тимчасової зупинки запису на магнітофоні?

«Можливо своїм зникненням я завдала вам клопоту. Але я не маю наміру ставати письменницею і більше щось писати. Я дізналася більше про гіляків від Адзамі. Вона прочитала про них в бібліотеці. Гіляки живуть на Сахаліні і як айни та американські індіанці не мають письма. І не залишили ніяких записів. Так само як я. Коли розповідь перетворюється на текст то перестає бути моєю. Гадаю що ніхто не зміг би перетворити її в текст так уміло як ви. Але це вже не моя розповідь. Та не турбуйтеся. Це не ваша вина. Бо я тільки йду осторонь широкої дороги».

На цьому Фукаері знову зробила паузу. Тенґо уявив собі, ця дівчина мовчки йде осторонь широкої дороги.

«Сенсей має велику силу й глибокий розум. Але не меншу силу й розум мають також карлики. Остерігайтеся їх у лісі. Їм потрібні важливі речі які є в ньому. Щоб не зазнати шкоди від карликів треба помічати те чого вони не мають. У такому разі можна безпечно проходити лісом».

Сказавши все це майже за одним духом, Фукаері голосно й глибоко дихнула. Оскільки не відхилялася від мікрофона, то записаний звук скидався на поривчастий вітер, що пролітає між будинками. Після того пролунав далекий особливий сигнал великогабаритної вантажівки, схожий на гудок пароплава в тумані. Коротко, двічі. Очевидно, вона перебувала недалеко від автомагістралі.

«Голос охрип. Дякую що ви про мене турбуєтеся. Дякую що вам сподобалися мої груди і ви прийняли мене на ніч і позичили піжаму. Можливо ми не скоро зустрінемося. Може карлики розсердилися що про них написано ієрогліфами. Але можете не турбуватися. Я звикла до лісу. Бувайте».

На цих словах запис закінчився.

Натиснувши кнопку, Тенґо зупинив стрічку і перемотав до початку. Прислухаючись до того, як скапував дощ з даху, він кілька разів глибоко дихав і крутив у руці кульковою ручкою. Потім поклав її на стіл. Врешті-решт він нічого не занотував. Можливо, тільки вслухався в особливу, як завжди, манеру розповіді. Та хоча нічого не занотував, основну суть послання Фукаері зрозумів.

1) її не викрали, а вона десь переховується. Турбуватися нема чого.

2) Більше писати книжок не має наміру. Її оповідання призначене для усної передачі, а не письмової.

3) Карлики не поступаються Ебісуно-сенсею ні розумом, ні силою. Треба зберігати пильність.

Ось такі три пункти послання, які вона хотіла передати. Крім того, згадала про гіляків. Про гурт людей, який мусить ходити осторонь широкої дороги.

Тенґо зайшов у кухню і заварив кави. Попиваючи її, безцільно поглядав на касету. І тоді ще раз прослухав її від самого початку. Цього разу уважно, тимчасово зупиняючи стрічку і занотовуючи головне. Проглянув занотоване, але чогось особливо нового для себе не відкрив.

Цікаво, чи Фукаері наговорила на стрічку те, що наперед записала? Тенґо думав, що ні. Вона не така. Напевне, говорила в мікрофон у реальному часі (не зупиняючи стрічки) те, що спадало на думку.

Та, власне, де вона зараз перебуває? Тло запису не давало Тенґо надто багато підказок щодо цього. Десь далеко гримнули двері. Дитячі вигуки, що начебто долітали через вікно. Невже дитячий садок? Сигнал великогабаритної вантажівки. Схоже, що Фукаері не перебуває у глибокому лісі. А в якомусь кварталі міста. Час — пізній ранок або відразу пополудні. А стук дверей, мабуть, вказує, що вона не сама.

Одне ясно: Фукаері з власної волі там переховується. Ніхто не примусив її наговорювати сказане на стрічку. Це видно по голосу й манері говорити. Хоча спочатку в її голосі відчувається напруження, вона, очевидно, вільно розповідає те, що думає.

«Сенсей має велику силу й глибокий розум. Але не меншу силу й розум мають також карлики. Остерігайтеся їх у лісі. Їм потрібні важливі речі які є в ньому. Щоб не зазнати шкоди від карликів треба помічати те чого вони не мають. У такому разі можна безпечно проходити лісом».

Тенґо ще раз прослухав цей уривок. Фукаері промовила його трохи скоромовкою. Відстань між реченнями була трохи короткою. Карлики можуть завдати шкоди і йому, й Ебісуно-сенсею. Але інтонація її голосу не свідчила, що вона вважає їх злими створіннями. Навпаки, відчувалося, що, на її думку, вони нейтральні. І ще один уривок привернув увагу Тенґо.

«Може карлики розсердилися що про них написано ієрогліфами».