Олексій Волков - Лікарня на відлюдді

— Завтра судинний цю ногу вже не врятує, — промовив Олег. — Завтра вже буде пізно.

— Згоден, — кивнув головою Беженар. — Нозі ми підписуємо вирок. Проте збільшуємо шанси самого хворого — і притому істотно. А зараз, якщо вліземо, сильно ризикуємо.

Тиша запанувала лише на кілька секунд.

— Гаразд, — промовив Олег. — Оперувати будемо. Це однозначно. І у мене є ідея. Операцію почнемо з лапаротомії.

— Навіть так? — здивувався Тарас.

— Зайдемо у живіт, — продовжував Женатий, — вийдемо там на здухвинну артерію, і один із нас до кінця операції лишиться там. Якщо почне кровити на нозі — просто перетисне артерію пальцем — і все. Це буде наша страховка, щоб не втратити хворого. Гадаю, зайва дірка у животі — це в даному випадку дрібниці. А ми троє оперуємо на нозі. Спробуємо. Не вдасться — то ампутуємо. Все-таки шанс ногу врятувати, ще не пізно.

— Оригінальна ідея... — пробурмотів Беженар. — І теоретично підлягає виконанню...

— Ти у животі лишишся, — Олег подивився на Голоюха. — А ми з Валентином Івановичем на нозі попрацюємо, він регулярно у гематомах оперує. Ліда гачки потримає.

— На який час розраховувати? — обізвався нарешті Щур, який слухав усе це мовчки.

— Спитай щось легше, — відповів Олег.

— І так завжди... — простогнав той. — Давай, Наталю, ардуан. Уперед, обробляйтеся.

Чорний джип заїхав на територію лікарні і зробив поворот на дев'яносто градусів біля хірургічного корпусу, де ще кілька годин тому висаджував Ліду та Савчука «подарунок президента». А потім масивний автомобіль поповз по неторканому сніговому покриву, що сягав вище його бампера. Навіть такій пристосованій машині було важко. Соваючись задом із боку на бік, джип завернув за кут ЛОР-корпусу в напрямку моргу і зник у темряві.

Напруга в операційній зростала. Усе робилося практично мовчки. Голоюх стояв трохи зігнутий та боком, оскільки відсунувся від столу, наскільки міг, щоб не заважати іншим оперуючим. Одна рука його була запхана глибоко у живіт хворого через рану, обкладену стерильною білизною. Пальці торкалися навпомацки судини завтовшки як його власний палець, відчуваючи її тугі ритмічні напружені поштовхи, щоб у будь-який момент натиснути на неї.

— У тебе все гаразд? — Олег повернув голову до Щура.

— Повний порядок.

— Який тиск?

— Сто тридцять на вісімдесят.

— Зараз фугоне...

— Олег Вікторович, за фасцію потрібно зайти, — промовив Беженар. — Ось фасція. Може, під нею?

— Господи, як розігнало... — бурмотів Олег.

— Я попереджав...

— Ножиці! — Олег простяг руку операційній сестрі. — Тарасику, ти тримаєш?

— Палець на артерії, — відповів той.

Дзенькали інструменти. На якийсь час запанувала мовчанка.

— Стоп, — несподівано промовив Олег. — Ось же вона. Все, як належить, зі стегнового каналу. Ось вена поруч. Ми на ній уже п'ять хвилин сидимо.

— Дійсно, — погодився Беженар. — От тільки пульсу не чути. Чому вона не пульсує?

— Чорт зна що... — погодився Олег. — Нічого не розумію. Якби розрив судини був нижче, то тут вона мала би пульсувати.

— Може, вище? — озвався Голоюх.

— Де — вище? — не зрозумів Олег. — Я зараз із тобою за палець поздоровкаюся, за той, яким ти тримаєш. Е-е, друже! А ти, часом, не перетис її?

— Ні, тільки торкаюся.

— І що?

— Бухає, як ненормальна.

— А за кілька сантиметрів вже не бухає... — констатував Олег. — І розриву не видно. Що за чортівня? Тромб?

— Напевно, тромб, — погодився Беженар. — Я мав із таким справу. Буває, при травмах рветься лише внутрішня оболонка артерії, і тоді на цьому місці починає утворюватися згусток. У мене раз таке було при вивиху плеча. Кликав судинного хірурга і видаляли з ним тромб із плечової артерії. Довжелезний, наче хробак, а завтовшки як ціла судина.

— А гематома в нашому випадку, — закінчив його думку Олег, — виходить, сама по собі — від розриву якоїсь дрібної артеріальної гілки.

— Очевидно, так, — кивнув Беженар. — Удар саме сюди й при— йшовся.

— Як він нас намахав! — обурився Олег.

— Просто кинув... бізнесмен цей... — уточнив Тарас.

— Отже, що ми робимо? Я не розумію! — знову взявся до хірургів Щур, вловивши зміну атмосфери. — Хворий, між іншим, під наркозом, може, ви забули?

— Артерію потрібно розкривати, — сказав Олег. — Віра ще тут? Віро!

— Чого ви кричите, доктор? — Віра зазирнула до операційної. — Я вже майже заснула...

— Вірцю, бери ключа від шефового кабінету, там стоїть коробка з гуманітаркою. Тягни сюди. Бігом!