Олексій Волков - Лікарня на відлюдді

Машина, не кваплячись, але впевнено, залишаючи у снігу глибоку колію, просувалася у напрямку центральної районної лікарні.

Увімкнений наркозний апарат діяв на операційну бригаду заспокійливо. Його ритмічні беземоційні зітхання свідчили про те, що у цьому закритому просторі під назвою «ургентна операційна» не все ще знаходиться на межі максимального напруження. Не все ще натягнуто, наче струна, що загрожує ось-ось тріснути.

Дійсно, з усіх людей, що застрягли тут, очевидно, до ранку, найкращим настроєм міг похвалитися анестезіолог. У Щура наче відкрилося друге дихання. Рухався він легко, а в жестах вгадувалося навіть натхнення. Готуючи до інтубації хворого, як усі щиро вірили, на сьогодні останнього, він почав навіть тихенько насвистувати під маскою.

Цьому, в принципі, існувало пояснення. Його праця в даному випадку була пов'язана з найменшим ризиком. На столі лежав загалом здоровий молодий чоловік, не обвішаний супутніми болячками. Тож перспектива вивести його з наркозу без пригод не викликала сумнівів, у той час, як на попередніх двох наркозах, що проводилися практично одночасно, анестезіологу довелося добряче попотіти. Накрохмалений високий ковпак Щура у прямому розумінні змок та впав на лоба і нагадував тепер головний убір усім відомого Буратіно, хіба що не був смугастим та жовтим. Тому, нарешті помітивши це, він замінив його на менш вишуканий, витягнувши заміну з операційного бікса. Новий ковпак був вим'ятий та полинялий, зате сухий і чистий.

Усі хірурги та операційна сестра також перевдяглися, розкривши останню укладку стерильного — після двох довгих операцій потрібно було хоча би піти до туалету. Голоюх із Надею та Лідою навіть встигли випити по чашці кави. Віра в даний час виявилася фактично непотрібною, оскільки оперувати збиралися однією бригадою, і могла би збиратися додому. Та на неї навалилася якась апатія, і вона мовчки всілася біля вікна в операційній та надовго замовкла.

Хірурги, на відміну від Щура, не могли похвалитися особливим оптимізмом і сиділи мовчки, склавши руки кожен перед собою у положенні, хто як звик. Воно й зрозуміло. Операція, що ось-ось мала відбутися, була вкрита мороком невідомості. Думка про те, що за спробою врятувати ногу криється небезпека втратити самого хворого, не давала спокою всім. Та найбільш стурбованим виглядав Олег. Якщо решта, думаючи про своє, спостерігали за діями анестезіологічної бригади, то він наче вимкнувся і, здавалося, взагалі не помічав, що відбувається навколо.

До реальності Олега повернув Беженар.

— Олег Вікторович, — покликав травматолог.

— Га?

— Операція нестандартна, загалом... Добре б намітити хоча б у загальному, що ми збираємося робити.

Олег розвернувся на «вертушці» так, аби бачити всіх і сказав:

— Я гадаю, однозначно, що нам потрібно йти на ревізію стегнової артерії. Пульсу на ній немає, гематома здоровезна, нога холодна. Напевно, розрив. Якщо не вдасться відновити кровотік — потрібно буде ампутувати.

— Отже, ти збираєшся знайти місце розриву і ушити? — уточнив Беженар.

— Саме так.

— А ти коли-небудь оперував у гематомі? — він пильно подивився на Олега. — Я знаю, як це — регулярно доводиться. Усі тканини просочені кров'ю, все тече, анатомії — ніякої... Сам чорт ногу зломить. Ще костомаху відшукати у таких умовах та скласти — куди не йшло. А артерію... Тим паче пошкоджену. Ти уяви: якщо там такий розрив судини, що кровообіг порушився, то щойно підійдеш до нього — почне заливати, та й порядно. Як ти виділиш це місце, не пожмакавши судину затискачами, щоб потім зашити? Подумай: якби це хоч трохи нижче на нозі було — я згоден, інша справа. Виділити артерію вище і просуватися по ній до місця пошкодження. А воно у самій пахві! Олег, ми влаштуємо таку кровотечу, що хворого втратимо. Подумай. Не встигнемо потім ампутацію зробити.

— Що ви пропонуєте? — запитав Олег.

— Іти одразу на ампутацію. Нога холодна. Хворого врятуємо.

— А ти, Тарасе, що думаєш?

— Не знаю, — відповів той. — Те, що ти замислив, я точно не зроблю. А чи ти зможеш — тобі краще знати. Я наприклад, слабко уявляю. Великі сумніви. Може, краще так, як надійніше? Ти уявляєш, який струмінь звідти валитиме? Не менший, як тоді з серця. І пальцем не заткаєш. Раз пощастило — це не означає, що і вдруге так станеться.

— Дійсно, — підтримав Беженар. — Більше того, у таких умовах саму ампутацію зробити — також не раз плюнути. Навіть якщо одразу на неї налаштовуватися. Технічно важко. У мене навіть така ідея з'явилася — а якщо його зараз узагалі не оперувати? Гангрена ще не почалася. Днів зо два можна тягнути. Завтра розгребуть дорогу, приїде судинний, з інструментами і рештою... Га? А може, й взагалі до обласної забере.