Array Array - Монолог самотнього мужчини

Ми занесли харч у кількості місячної норми харчування в’єтконгівського сержанта до хати, інженер з самої Германщини заходився хазяйнувати на кухні, а я вискочив до Макса.

— Тільки не питай мене, як я це зробив: бо пояснювати довго, як програмістові – про переваги верлібру, — одразу обумовив правила Макс. – Коротше, ІР, з якого намагалися зламати захист твоєї машини – це сервак кампанії «Іспектор Лестрейд». На ньому у них – сайт, електронна пошта і таке різне, а під ним – мережа, невеличка – десяток машин. Сайт – нічого цікавого, презентація послуг, що надає фірма, та реклама, а електронка… В основному, вони риються у брудній білизні місцевих багатіїв: хто кого з ким зраджує, не гребують замовним пошуком компромату на конкурентів своїх клієнтів, і лише в одній скриньці, яку, до речі, на відміну від інших, регулярно чистять, знайшлося дещо цікаве…

Юний геній простягнув мені кілька аркушів, роздрукованих на принтері. Англійською. Я мав напружитись: про мою англійську ми вже говорили.

Чого там тільки не було! Просто таки – «Алекс – Юстасу»! На Джімейлівську скриньку Salkhan від самісінького приїзду Ріхарда повідомлялося майже про усі наші пересування і переговори у квартирі. Що цікаво, ми у них проходили під псевдо Турист і Шофер. З огляду на те, що залишивши у братовому гаражі свого «фольксвагена», Ріхард за кермо практично не сідав, вони попервах вирішили: німець просто винайняв мене разом з машиною для поїздок, потім, правда, розібралися, але псевдо вже не міняли.

Наші переслідувачі так і не дізналися, куди ми їздили в Обухівському районі, не дочекалися нас в Іванкові, не підозрювали, принаймні ще до сьогоднішнього ранку, що ми знаємо про їхнє існування, але досить швидко знайшли нашу машину на стоянці біля аеропорту і вирахували нас у списках пасажирів, навіть – встановили номер зворотного рейсу.

Вони повідомляли Salkhan–ові, що поведінка Туриста свідчить про те, що він знає, де шукати доказ. Я ще слухав у літаку старі хіти і шлягери, а вони вже провідали, що ми були у Кримському архіві і повідомили тому (чи тим), копії яких само документів там отримали. От і скажіть, що у чоловіків немає інтуїції! Мені одразу не сподобалася ця Антоніна Карлівна. А от можливості «інспекторів» дещо напружили.

А той Salkhan відповідав, що через Спілку Народу Німеччини отримав документальне підтвердження, що під час ІІ світової війни дядько Туриста мав зв’язок [13] 13 з об’єктом, але, через складні обставини не зміг вивезти об’єкт до Німеччини.

І весь час нагадував, що друга частина гонорару шановним партнерам може бути виплачена лише у випадку, якщо доказ буде знайдено.

Я аж розізлився. Конспіратори бісові: доказ, об’єкт! І означають ці секретні слова дівчину з минулого століття!

Я сховав папери до кишені, домовився з Максом посидіти, коли мої гості заберуться, сказав «дякую» і повернувся додому.

Хлопці тим часом накрили чудову поляну і терпляче чекали

— Бачив? – загордився Віталій Валентинович. – Сідай та будемо починати!

Дивлячись на неповторної краси композицію, натюрморт, ікебану і сервіровку, створену хлопцями з наїдків, зелені, невибагливого мого посуду і, звісно, кількох пляшечок, довершену до тієї найвищої межі, на яку здатні голодні чоловіки, тобто – всього багато і все під рукою, я не став заперечувати.

Є якійсь кайф у вечері в суто чоловічій компанії: товсто покремсана ковбаса, хліб – величезними скибками, здоровецька миска з митими огірками, помідорами та зеленню, картопелька у мундирах, сальце з проріззю, і, по приколу, екзотика спеціально для Ріхарда – кілька у томаті. Та, звісно, яєчня – апофеоз холостяцької вечері. І – жодних салатів, бо їх приготування забирає час!

Пити горілку спекотного літнього вечора – збочення, але ми таки допили Ріхардів «Корн»: нащо йому даремно стояти у холодильнику, — а далі тішили себе пивом. Налаштований на найгірше покійним дядечком – спадкодавцем, який під час окупації потерпав від відсутності в Україні доброго пива, Ріхард був вражений розмаїттям місцевих сортів улюбленого напою майора Пферденкрупа і їхньою переважно пристойною якістю. Він куштував один сорт, другий, третій (сам же понакупляв у супермаркеті) і не міг сказати чогось поганого. І знаєте, що дивно? Німець не знав, що пиво можна пити з таранькою. У них для цього – солоні сухарики, якісь горішки, і максимум – сир. Солона риба до пива стала для нього відкриттям не меншим, ніж сільська нерафінована олія в салаті на столі у копачівського голови. Та й то, хіба з нею зрівняється будь–яка рафінована: оливкова, кукурудзяна, горіхова – яка там ще буває? Тараньку, я так думаю, купив передбачливий майор.