Юрко Іздрик: АМтм

Жодного бажання бути присутнім при цій виставі в мене не було. Чого, чого, а цього добра…

#5: …в каміні догорав вогонь. За довжелезним конференційним столом пріснопам'ятна винниківська бабця Аліція Бобик грала в карти з ідіотами — визнаними майстрами блефу й флеш-роялу. Вона одна знала, як їх обіграти. Для цього в неї були власноруч виготовлені карти, особливість яких полягала не в тому, що всі вони були краплені, а в тому, що колода з тридцяти двох карт мала лише дві масті, чорну і червону, дві королеви, два короля та шістнадцять шестьорок . Решта дванадцять бійців не піддавалися ідентифікації. Ідіоти дарма застосовували перевірені часом прийоми — переморгування, підглядання, гра на руку, використання приладів нічного бачення та цейсівських біноклів, медитації та викликання духів не давали жодного результату: пані Бобик крила всі карти добірним галицьким матом і щоразу влаштовувала переконливий ендшпіль. Однак специфіка партії полягала ще й на тому, що свого часу, в години перезмінки у винниківському костелі, бабця Аліція ( одна із небагатьох безсмертних ) провела над саморобною колодою сеанс безколірної магії, і тепер вони, ці позірно бездушні шматки картону, могли вести ще й власну гру, невидиму для гравців живих. І поки на поверхні ідіоти відволікалися партією екзотичного бриджу, в містичних глибинах андеграунду плелися інтриги чотирьох уцілілих можновладців.

— Послухайте, ці зітхання, ці репліки і зойки мусять щось означати, — занепокоєно говорив чорний король, поправляючи перехняблену корону. — Хтось може перекласти їх на людську мову?

— Та, блядь, шо тут на хуй перекладати. Замочити підараса і з кінцями, — безапеляційно відрік червоний.

— Замочити? Ви маєте на увазі втопити? Але як? — Озвалася чорна королева.

— Та яка хуй різниця, втопити, задушити, зарізати, на крайняк скинути в пизду зі східної вежі, - сказав червоний.

— А як же тіло? Що робити з тілом? — Почала було чорна, але червона її обірвала:

— Ні хуя собі! А чого це зі східної? Бо в мене там спальня, бля?! Ні хуя собі розклади! Підставити мене захотіли?

— Ніхто вас не підставляє, шановна. — Примирливо сказав чорний, якому план зі східною вежою видався вповні симпатичним. — А надати свій покій для добра спільної справи, вчинок гідний вашого благородства і вашої подиву вартої практичності.

— Ти мені, блядь, лапшу кучеряву на вуха не вішай! — Червона не була така проста. — Як такий мудрий, бля, то чого не даш свій кабінет, де ти малолєток їбеш, падла. Там якраз вікна на канал виходять.

— Знаєте, високоповажна, ви зі своїм базарним вихованням, — чорний аж заслинився від злості, — фільтруйте, як то кажуть, базар. Що я роблю у себе в кабінеті — це моя приватна справа. А про те, які фільми знімають у вашій спальні, — за гроші платників податків, зауважте, — знає весь Ельсинор. І якщо з вашого вікна когось викинуть, ніхто ані запідозрить нічого, ані навіть не здивується. Моралістка, блін, знайшлася.

— Панове, не будемо сваритися, — планово опанувала себе чорна. — Способів убивства є безліч, але як бути з тілом усе ж?

— А хулі тут довго думати?! — з іманентним оптимізмом недоумка вліз червоний, — розпиляємо на куски і згодуємо свиням.

— Прекрасно, вельмишановний, просто прекрасно! — у голосі чорної звучав неприхований сарказм. — Тільки хто ж це, цікаво, буде розпилювати? Може, ви? Та ви ж у житті не те що пилки механічної, дитячого чепелика в руках не тримали. Теж мені, Джек-патрач знайшовся.

— Та закопати на хуй і всі діла. — Червона теж не вирізнялася зайвою фантазією.

— Закопати? — обізвався чорний. — А прокураторський пес? Та він же покійника за двісті ярдів чує!

— Да, цей урод п'ятиногий не тільки занюхати, а й розкопати може, — погодилася червона.

— То шо, ми так і будемо пургу мести і голяки в офтопі ганяти? — Червоного репліка чорного зачепила за живе.

— Тихше, панове, у мене є план, — чорна зійшла на шепіт, немовби притишеність голосу сама по собі обіцяла якийсь особливий злет корпоративної думки. — Я чула, завтра приїжджає викликаний з-за кордону гість, один єлизаветинець, Guilden Roze, чи якось так, особа керована, безвольна, якою легко маніпулювати. Влаштуймо карнавал і зорганізуймо все так…

…Коли наступного дня з'явився візитер, у замку бушувало свято — костюми, маски, феєрверки, гамір, рух. На новоприбулого ніхто не звертав особливої уваги, тож він, розгублений і здезорієнтований, навіть не помітив, як йому до рук потрапила велика запалена петарда … А далі події розвивалися саме так, як запланувала четвірка картонних можновладців — у розгарі карнавального шалу гість, підштовхуваний і під'юджуваний з усіх боків, керований і обезволений, ошуканий і заморочений, раптом опинився на скраю лісу із сокирою в руках над тілом вбитого підступно принца…