#1: За першими дверима виявилася комірчина, заставлена восковими фігурами. Серед облич історичних знаменитостей та кунсткамерних почвар траплялися зовсім пересічні, і я із здивуванням впізнав у одній парі манекени моїх давніх знайомих — Пáвла і Пéтру. «Невже вони також померли?» — подумав я, і не на жарт злякавшись (ні, не припущення, що вони могли б уже бути мертвими, а отого також , що пролізло в свідомість з якогось чужого тексту), з розмаху затраснув двері і якусь хвилину стояв нерухомо.
#2: Наступні двері — дубові, подвійні — вели до передпокою Ростикової хати. Ростик з Наталкою натирали паркет — розлитої мною в «Гвинтових сходах» олії вистачило надовго. Христинка бавилася в кутку, сидячи на опудалі якогось білого пса.
— Привіт, — сказав Ростик.
— Привіт, — сказала Наталка.
— Вибач, що не запрошуємо до хати, — сказала Христинка.
Опудало і я промовчали.
— У нас тут після дезинсекції повна стерильність, — сказав Ростик.
— Аж Гуру не хоче в хату заходити, — сказала Наталка.
— Одне чучело залишилося, — сказала Христинка.
«Вже зовсім доросла дівчинка», — подумав я.
«Навіть мене по-дорослому назвала: Люґал-Ана-Мунду», — подумало опудало.
— Я тут чистилище шукаю, — пожартував я. — Себто душові.
— Так, я чув до большевиків тут були душові, - пожартував Ростик.
— Як помиєшся, заходь на каву, — пожартувала Наталка.
Люґал-Ана-Мунду і Христинці було не до жартів.
Олія всотувалася в дубове дерево паркету, немов у пісок.
#3: …посеред невеликої кімнати в надувному басейні сиділо двійко хлопчаків років п'яти, пляцкали по воді ручками і дивилися по телевізору «Діскавері» чотирнадцятим буддійським способом. Спосіб цей, без огляду на невисокий ініціаційний ступінь, потребував значних технічних засобів: кожна наступна програма демонструвалася під саундтрек із попередньої. Коли я зайшов, саме закінчувалася передача про життя комах: лицарські поєдинки жуків-рогачів, самка богомола, що відгризає нареченому голову в нападі копуляційного ентузіазму, мурашиний лев, який чигає у піщаній пастці на заблудлі душі. Натомість диктор завершував читання якогось окультного тексту:
— Наш досвід показує, що більшість речей закінчується смертю… Однак в а ш досвід… Досвід персонажів… Я кажу про смерть — такого досвіду ви не маєте. І це неможливо відтворити. Ви вмираєте тисячами випадкових смертей, але в них немає сили, що витісняє життя — ані подих не забиває, ані кров не холоне в жилах. Бо навіть умираючи, ви знаєте, що повернетеся, хіба що перемінивши ім'я. Після справжньої ж смерті ніхто не повертається — там немає жодних оплесків, жодних рецензій і слави — лише тиша і якісь прілі речі… це смерть…
Відразу по цьому почався науково-популярний порнофільм, знятий за допомогою томографа і внутрішніх міні-камер. На екрані розповзалися й миготіли кольорові плями, що являли собою або мапу збудженого мозку, або органи людського тіла, обсервовані зсередини. Увімкнувся, річ ясна, і звуковий супровід із попередньої, ентомологічної програми:
— …Чи пов'язано одне з одним? …І хто він насправді? Мабуть, уже найвищий час відповісти на це запитання. З-посеред безлічі комах, які живуть на просторах нашої неозорої вітчизни, є і така — мурашиний лев. Під час першої фази свого життя це обридливе створіння, схоже на безхвостого скорпіона, сидить на дні піщаної пастки-лійки і поїдає мурах, які туди потрапляють — через необережність, депресію, закоханість, по п'яні, з цікавості, з дурного дива чи жаги до пригод. — Потім щось відбувається, і потвора зі страхітливими клешнями покривається оболонкою, з якої за тиждень-два вилуплюється дивовижної краси бабка — чотири широкі крила й вузьке зеленувате черевце. І коли вона відлітає в напрямку багряного вечірнього сонця, що на нього в минулому житті могла лише зизувати з дна своєї вирви, вона, мабуть, уже не пам'ятає пожертих колись мурах. Так, може… сняться іноді. Тай чи з нею це було?
Малюки майже не реагували на телевізійні одкровення, здіймали хвилі й бризки і заворожено дивилися на іграшковий потяг, який кружляв довкола їхнього басейну. Вилізти з води і перейти через колію жоден із них не наважувався.
#4: …шпитальна палата. Клаптиковий фланелевий заєць з вибалабушеними від постійного здивування ґудзиками очей лежав за балдахіном під крапельницею. Його привезли сюди після тривалого запою і за давньою наркологічною традицією відразу почали крапати глюкозу й гемодез. Я вже сто разів бачив, чим закінчуються подібні експерименти: за моїми підрахунками, хвилин за п'ять-десять у нього почнеться біла гарячка, тобто деліріум . Як правило, йому ввижається, ніби він летить у гігантському стрибку над розпростертим долі містом. Тому ґрати на вікнах тут дуже доречні.
Читать дальше