Юрко Іздрик - Флешка-2GB

Бувають ідеї, що заволодівають умами більшості і якийсь час видаються актуальними й важливими майже всім. Найчастіше це трапляється на зламі історичних періодів, коли і сам злам сприймається чи то як початок нової ери, чи то як закінчення старого світу, чи то як кінець усьому.

Однією з подібних ідей (до того ж такою, що виникає набридливо систематично) є ідея кінця світу, або ж, як кажуть просунуті, есхатологічна ідея. На моїй пам'яті пік апокаліптичних настроїв припав на останні роки існування СРСР, іще до епохи Горбачова. Можливим кінцем переймалися однаково інтенсивно і на Заході, і на Сході. Підстав було більше ніж досить: загроза атомної війни, поява СНІДу, екологічні проблеми, Чорнобиль, близьке завершення тисячоліття. Темі «кінця світу» було присвячено чимало фільмів, книжок, арт-проектів. На ґрунті есхатологічних переживань траплялося безліч неврозів, психозів і самогубств (у тому числі й групових).

Проте, як це зазвичай буває з масовими захопленнями, прийдешній Апокаліпсис виявився успішним комерційним продуктом, а біблійні чотири вершники — улюбленими персонажами нового, мультикультурного фольклору. «Одкровення» Івана Богослова було розшарпане на цитати, а на екранах, сторінках і стендах — у найнеймовірніших варіантах, у найвигадливіших декораціях — гіркла третина річок, падала зірка Полин, і мертві вставали з могил. Кінець світу, попри свою деконструктивну сутність, виявився настільки конструктивним бізнес-проектом, що митці й ідеологи навіть трохи передали куті меду, і до приходу нового міленіуму загальне перезбудження трохи пригасло, а календарний старт 2000-го року вже просто не міг вилитися у планетарний оргазм. Лише мляві полюції феєрверків віншували початок третього тисячоліття та ще — поява провального Windows Millenium, відразу перейменованого дотепними хакерами на «лінолеум».

«Отак завжди, — думалося тоді. — Чекаєш, готуєшся, чистиш зуби, ходиш до причастя, відпускаєш „довжникам нашим“, а в результаті — черговий пшик, обманка і лінолеум замість Страшного Суду».

Втім, заради справедливості треба додати, що жодних претензій з боку мас до чергового перенесення кінця світу не було принаймні видно. Що не надто добре свідчить про людську природу: створені Господом на власні «образ і подобу» істоти не лише спробують заробити на ліквідації цього світу, але й цілком здатні просто провтикати її, захопившись черговою модною забавкою: айподом, мобілою або домашнім кінотеатром (де кінушко про галактичну катастрофу набагато прикольніше, ніж катастрофи реальні).

Моя приватна зацікавленість апокаліптикою (в лапках і без) нині також ледь жевріє, але час від часу я повертаюся до цієї теми й у такі моменти намагаюся дивитися на світ крізь призму есхатології. Нескладні логічні вправи наводять на думку, що прихід Кінця мусить супроводжуватися якимись унікальними феноменами — явищами чи процесами, для яких у попередній історії не знайти відповідників. Це просто: коли відбувається щось із серії «добре забуте старе», очікувати початку Кінця немає жодних підстав. А з другого боку, чи взагалі можливі насправді принципово нові речі? В пошуках унікальності, себто чогось такого, чого раніше не було ніколи, роззирнімося довкола.

Ознака перша

Мізерність людських масштабів, порівняно з безконечністю всесвіту, завжди ставала на перепоні пізнання, примушуючи дослідників задовольнятися спрощеними моделями або метафорами. Комбінаторні можливості людського мозку ставали нездоланним бар'єром у спробах маніпулювати достатньо значними кількісними категоріями, бодай же такими намацальними, як число можливих розв'язок шахової партії.

Однак сучасні комп'ютери, не маючи й крихти притаманних людині й важливих для гри здатностей до імпровізації та інтуїції, вже виступають як цілком успішні партнери-ґросмейстери. А кількість одиниць інформації, що знаходиться нині в операбельному віртуальному просторі, цілком співрозмірна з кількістю об'єктів принаймні у видимій частині Всесвіту. Це дає шанси для створення моделей (моделей будь-чого реального) небаченої раніше точності, з майже несуттєвими похибками апроксимації. Навіть на домашньому комп'ютері з кількасотгігабайтним хардом і двійком гіг оперативки можна вповні коректно перевіряти на істинність, скажімо, теорію Великого Вибуху.