Юрко Іздрик - Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби

Риба, що на перший погляд дивно, не трактується Іздриком як загальноприйнятий християнський символ. В «Леоні» це радше персонаж архаїчної картини світу. Риба пов'язана з морем, водою, тобто з первозданним Хаосом, однак вона, на відміну від Змія, котрий з'являється в тексті то як черепаха, то як плазун чи молюск, вже є мешканцем світу-Космосу, а не світу-Хаосу, а отже — така само є жертвою тілесності й монадної неповноцінності, як і лев-Леон. Цілком можливо, що саме вона символізує ту половинку монади, з'єднатися з якою Леон так прагне. Однак всі його спроби приречені: навіть в стані психічного розладу, перетинаючи кордони реальності, він опиняється власне у світі-Хаосі, де ще немає риб, але вже є гади — звідси перетворення на молюска.

Черепаха в «Подвійному Леоні» не є (як можна було б сподіватися) варіантом символу змії, володарки підземного царства. Іздрик використовує традиційний міфологічний образ Черепахи як праоснови світу, його точки опори («… адже саме вони тримають на собі землю ». Розділ «Власне кінець»). Однак поступове руйнування Леоном всіх можливих систем відліку унеможливлює таку, міфологічну її функцію, тому в останньому розділі цілком закономірно черепаха з'являється у «внутрішньому» світі роману повноправним його персонажем, наділеним навіть ім'ям. З яких мотивів Іздрик використав у цьому випадку ім'я героя «Перетворення» Кафки зрозуміти важко. Швидше за все — це знову спроба семантичного зміщення, нагадування про зооморфні трансформації «Трансильванського трансу», а, отже, повернення Черепахи в розряд хтонічних істот. З огляду на очевидне (хоча й поверхове) знайомство Іздрика з китайською міфологією, можливо, існує певний натяк на Суаньу — черепаху, втілення водної стихії. В кожному разі майже неможливо виокремити якесь чітке й однозначне трактування цього образу. Більшість спроб аналізу міфологічно-символічної структури «Подвійного Леона» втрачають сенс при зіткненні з «постмодерною» механікою вільного мозаїчно-комбінаторного інтерпретування.

Пес, який в «Леоні» майже весь час виступає уособленням зла, загрози, джерелом страху (розділи «Власне кінець», «Син літньої ночі», «Never Say Never Again»), насправді не «добрий» і не «злий», не «шкідливий» і не «корисний» в абсолютному вигляді, а мінливо-амбівалентний. Це, власне кажучи, вже не зовсім собака (охоронець дому й родинного вогнища), однак ще й не вовк (перевізник ворожих сил, мешканець антисвіту), а вивернутий перевертень , який перебуває на межі макро- і мікрокосму, між «я» і «вони». Це своєрідний кур'єр між зовнішнім і внутрішнім світом, поява якого вже є певним посланням «іззовні». Недарма він з'являється в різних подобах, навіть в образі зайця, котрий в традиційних народних віруваннях символізує серединний простір (тобто, в даному випадку, дослівно знаходиться « між собакою і вовком », розділ «Подвійний Леон». Можливо також, Іздрик натякає на ще один загальновідомий образ — «псів святого Юра», котрі насправді є вовками). Послання «ззовні» — це завжди нагадування Леонові про його тілесну природу і смертність, про марнотність будь-яких трансгресивних спроб (розділ «Власне кінець»).

Мешканців орнітологічно-ентомологічних ареалів «Подвійного Леона» класифікувати ще важче, аніж інших представників фауни, незважаючи на достатньо велику кількість згадок про них. Якщо говорити про комах, то це здебільшого представники т.зв. «нижнього світу» мухи, павуки, нічні метелики, молі, шашіль, сарана, мокриці, оси тощо. Цікаво, що з птахів згадуються лише два цілком полярні типи: 1) колібрі, найменший з птахів, який, фактично вже перебуває на грані ентомологічного світу, однак в «Леоні» наділяється «низовими» властивостями поїдача падлини («Вже узгір'я були всіяні мертвими черепашими панцирами, що їх до останку виссали зграї ненаситних колібрі…». Розділ «Власне кінець»); 2) легендарний гігантський птах Пен, який також має амбівалентну природу — за деякими версіями він перетворився на птаха з велетенської риби кунь (кит?), аби дістатися до Небесного Озера (рай?).

Ще один аспект «Подвійного Леона» вартий спеціального аналізу, на який у нас немає ні часу, ні місця. Тому обмежимося лише коротким глосарієм виділених синтаґм , які Іздрик вводить у текст, ясна річ, невипадково, однак ніяк не аргументуючи й не коментуючи цей ідіографічний прийом. Як ми вже зазначали, «Подвійний Леон» перенасичений «семантичними ідіомами», почерпнутими передовсім з обшару транскультурної рекламно-торговельної лексики та із своєрідного арґо псевдоінтелектуальної субкультури. Ці ідіоми, без сумніву, становлять певне понятійне поле (можна сприймати його як квазі езотеричну криптограму), однак, немає жодного переконливого свідчення, що саме це входило в наміри автора. Швидше за все перед нами знову результат неусвідомленої, інтуїтивної «гри без правил», непередбачуваність якої і становить для Іздрика основну інспірацію.