Юрко Іздрик - Острів КРК та інші історії

Це місто найперше з'являється в снах —
жерці, деміурги, монахи, —
ти без охорони. Ти в їхніх руках,
нездара, незграба, невдаха.
Тут злочин — зітхання, а дихання — гріх,
а, отже, ти втрапив в тенета.
Як регіт пекельний, приятельський сміх
лунає із уст екзегета.
Останні закляття згадаєш, немов
недовчені в школі завдання,
і вибавить миттю тебе невгамов-
-ний Освальд від злого заклання.

Це місто — музей афектованих дів
і див полювання за нами.
Тут марева мають подобу мостів,
що тануть у вас під ногами.
Тут кожна дрібниця — ознака загроз,
погроз, потойбічних оскаржень.
Туг гра у «завмри» — назавжди і всерйоз,
і я вже не рухаюсь майже,
і я вже здаюся, й потвори несуть
отруєний травами трунок…
Й ніхто з нас не певен, чи визволить з пут
мене пророкований Бруно.

Це місто просякнуте димом пожеж,
в котрих догорають невірні,
і в кожній з його незбудованих веж
і тиша, і спокій — позірні.
Тут море сягає найнижчих вікон,
а дно обіймає пивниці.
Хоч риби й немає, та кожний балкон
вгинається з надміру птиці.
Це птаство, як панство — не слухає сліз.
Воно вимагає, щоб вмер ти.
І хто його зна, чи Давид-птахоріз
тебе порятує від смерти.

Це місто — спіраль зачарованих кіл,
де тіло сплітається з тілом,
і темрява тчеться від духу цих тіл.
І ти відступаєш несміло.
Імла насувається млосна, мов сік
плодів екзотичних, незвиклих,
і бачиш вже вістря осикових пік,
і чуєш осиплий чийсь виклик.
І кличеш вже сам, і кричиш від жахіть,
і молиш, і квилиш, як жертва,
щоб, може, хоча б в найостаннішу мить
Рікардо не дав тебе зжерти.

Це місто для друзів, що прагнуть нірван,
в повіках ховаючи рани.
І от, наче смертники, пруть на таран
сполохані їхні нірвани,
і гусне повітря, бо це — сарана,
що ґзиться і кпиться і харка…
І ось цілий світ вже — суцільна стіна,
велика, як справжня сідхартха.
І ти замурований в сто насолод,
і звідси не вийдеш ніколи…
якщо не врятує проклятий народ
непроклятий вершник Никола.

Це місто трьохсот тридцяти трьох утеч
й трьохсот тридцяти трьох повернень,
бо календарям геть усім всупереч
триває постійно тут червень:
черлені вітри і червінні дощі
і спека, багряна до крові,
у тріщинах мурів — пурпурні плющі
і мох. Оксамитова повінь
уже заливає гарячим вином
твою розпашілу горлянку…
Хіба допоможе нам Авесалом
дожити до світлого ранку?

Це місце містичне: виходячи з ньо-
-го, знов повертаєш до нього.
Це місто цинічне: тут кожне число
на стінах зневажує Бога.
Тікати звідсіль — наймарніша зі справ,
бо кроки тамуючи тихі,
ти знову вступаєш у клятий анклав
крізь браму із надписом «вихід».
Коли вже рятунку не видно ніде,
то, може, єдиний на світі,
блажений Бернардо тебе проведе
крізь мури з сумнівним ґрафіті.

Цим істинно райським куточком землі
я можу втішатись без краю.
Це місто безглуздими робить наї-
-вні пошуки іншого раю.
Усе і для тіла є і для душі —
тут мавки, як мавпи хвостаті,
а в пошуках морісона й анаші
шаркані блукають і таті.
Любов нелюдська обіймає усіх:
любися із різними різно!
Хіба б тебе вихопив з моря утіх
Вінсент, справедливий і грізний.

Це місто — макдональд. В його берегах
зливаються кетчупу ріки,
що їх найзухваліший, рідкісний птах
не зможе здолати довіку.
Тут в храмах пельменних й мечетях пивних
жирують жерці обжирання
і моляться череву. Але для них
це, мабуть, молитва остання.
Бо з ложкою в піхвах, з видельцем в руках,
не битий ні в тім'я, ні в сім'я,
іде рятівник мій сильніший, ніж Вакх.
Ареопагіт йому ім'я.

Це місто, як тісто — липке і глевке,
ні смаку, ні жесту, ні слова.
Буття тут для тебе настільки легке,
що ти ігноруєш основи
і замки будуєш свої на піску,
повітрі, воді, порожнечі,
аж поки тягар хтось не скине на ску…
на скурвлені легкістю плечі.
І ось вже атлантом ростеш із стіни,
тримаючи ветху терасу…
Врятуй мене, хлопче, владарю війни,
мій велетню, добрий Тарасе.

Це місто в тобі. Територія зла
щоразу зростає. Покута
уже не рятує. Порядок розла-
-мано. Перемогу забуто.
І кожного вечора кожного дня
у млявій, лінивій молитві
ти падаєш долі, як вершник з коня
у програній змієві битві.
І все ж під склепінням цих тлінних небес
можлива іще перемога.
Якщо тільки Юрій самого себе
врятує від себе самого.