Юрко Іздрик - Острів КРК та інші історії

Найвідраднішим у всій цій історії є те, що я не мушу витрачатися на туристичну подорож до Хорватії — адже я вже побував у місцині з дивною назвою Крк.

« Хрущ був за сценою …» — чоловік на прізвисько Хрущ справді мешкає в Станіславі. Особисто я з ним не знайомий, але за місцевою леґендою це напівбожевільний-напівгеніальний музикант.

Весь епізод, властиво, має під собою реальне підґрунтя — в ньому химерно поєдналися описи двох різних подій: презентації журналу «Четвер» в Івано-Франківській філармонії та прем'єри поезоопери «Крайслер-Імперіал» у Львівському оперному театрі (1992 рік). Більшість підказок (поява на сцені Патріарха і Прокуратора знаменитого літгурту Бубабу, «хлопчики, чиїми голосами починалася й закінчувалася вистава», «прозора львівська ніч» тощо) свідчать про те, що дія відбувається таки у Львові. Втаємничені навіть зможуть відтворити в уяві архітектоніку оперного театру, однак поява Хруща зміщує картину, і зображення, покрившись на мить брижами, перетікає в інтер'єри станіславської філармонії, де на сцені той же Патріарх Бубабу Юрій Андрухович разом товариством презентує третє число легендарного насьогодні журналу «Четвер».

« весь той джаз » — «All that jazz», назва відомого фільму американського режисера Боба Фосса. Хоча, якщо говорити про образні конотації, то сьогодні мені радше згадується одна з пісеньок Бориса Гребенщикова — щось там таке було: «люби меня, храни меня, пока не начался джаз» (за точність цитати не відповідаю).

« сприйнявши його за черговий спецефект, котрими так багата була і котрими так славилася сьогоднішня вистава » — цього разу однозначне відсилання до поезоопери «Крайслер Імперіал» у постановці Сергія Проскурні. Публіку шокували видовищами на кшталт літаючої голови Віктора Неборака, Прокуратора Бубабу, чи муляжного бубабістського Підскарбія Сашка Ірванця з величезним і, але звичайно ж муляжним статевим органом. Усе це відбувалося в присутності не лише фестивальної «вивихівської» молоді, але й солідних державних службовців, а одного разу, здається навіть у присутності повноважного посла Австрії в Україні. За деталями відсилаю до есею Андруховича «Аве, Крайслер» («Четвер» № 6'95).

«… примарні тіні, світляні привиди, дурепи осяйні » — як тут з'явилися «осяйні дурепи» з вірша Андруховича «Любовний хід по вулиці Радянській» я, чесно кажучи, не знаю. Зрештою, це лише одна з багатьох нічим не мотивованих цитат у цьому лексично неврівноваженому і засміченому тексті. Використане словосполучення не має тут образного навантаження, котре присутнє у вірші ( повз біржу казино мелодію міліцію / пастушки з вітражів упирки з вар'єте / дурепи осяйні вогненні янголиці / ці мальпи трохи мальви кожна з них цвіте ), і його уживання є прикладом того, як перевантажена поняттями свідомість віддає перевагу фонетиці і ритму, не покладаючись більше на зміст.

Іноді такі немотивовані запозичення цілком несподівано дістають друге життя при перекладі твору на іншу мову. Я довго сміявся, коли побачив, що в польському варіанті безневинні «осяйні дурепи» перетворилися на брутального лексичного монстра — в кінці речення з'явилась «jakaś pierdolona poświata».

« Здається, тоді ми розмовляли про музеї » — Її музеї і його музеї — це весь досвід, котрий вони мали до зустрічі, весь наш досвід, властиво.

Любов до речей, розуміння речей, прийняття речей — все це суть речі (…).

Чим більша колекція, тим рівноцінніші експонати, тим менша їх доречність, тим проблематичніший вибір. Життя в музеях породжує ненависть і жагу руйнації. Руйнувати, аби відгородитись від спокус. (Неможливо знищити музей, перебуваючи в його експозиції.)

Він бачив зібрання вітрил посохлих, зморщених, зарослих павутинням, колекції крил нічних метеликів, нікчемних молів прах…

«…я скидався на одного з персонажів твого вічного музею…» — так у розділі 7. образ знаходить своє відображення. (Симетричність, бінарність образів, як розкритих, так і зашифрованих — характерна риса методології «Острова».)

« каструльки з ілюстраціями до Льюїса Керрола » — Не можу втриматися, аби ще раз не прокоментувати польський переклад повісті, в якому Льюїс Керролл цілком несподівано перетворився на Ludwika Karola, сценами з життя якого і були, як виявляється, розписані злощасні каструльки. Це, здається, одне з багатьох промовистих свідчень багатоваріантності існування тексту в різних лінгвістичних структурах.